Гносеологічна трансформація права 4 page

Проте всесвітня історія права не дає підстав для однозначного твердження про лінійно-прогресивний, темпорально спрямований його розвиток. Немає прямої взаємовідповідності між історичним періодом розвитку суспільства і рівнем досконалості використову-наних на даному етапі правових інститутів.

У період феодалізму стає очевидним, що загальна тенденція такого впливу ще не розкриває специфіки дії соціально-історичної константи на розвиток і функціювання права в інших конкретно-історичних суспільствах. Тут механізм її дії значно складніший і не ішодиться до прямої соціальної детермінації. Наприклад, з вище викладеного саме собою напрошується питання: якщо імперія є каталізатором гносеологічно-правових процесів, то які соціально-історичні причини впливали на розвиток права в середні віки, пері­од роздрібненості, які причини з цього погляду зумовлюють ггізна-вально-правову інтенсивність сьогодні, коли імперії, здається, ві- \ дійшли в минуле?

У період класичного феодалізму вже не діяв той соціальне історичний фактор, який об'єктивно стимулював концептуальЕ розвиток і нормативне ускладнення правової системи (наявніс величезної території, що охоплювала десятки держав, і необх ність регулювання відносин між метрополією і провінціями). було нагальної потреби порівняння власної правової системи з а темами інших націй, оскільки господарство мало переважно ральний, замкнений цикл, а наявність князівсько-територіальї роздрібненості зі своїми власними грошовими одиницями не спщ яла значній міжнародній торгівлі. Зате діяли фактори, які спр* розвиткові різноманітних етнічно визначених форм звичаєвої права. Власне звичаєве право цілком обслуговувало економічне qf повсякденне життя, а до елементів римського права зверталися лі у випадках виникнення складних казусів. Наприклад, у XII ст. півночі Франції, де панівним було звичаєве право, вважалося, "до римського права, як до писаної мудрості, необхідно звертат з приводу його субсидіарного застосування і з метою тлумачення| тому випадку, якщо в купомах немає відповіді на поставлене тання".¹ Тому період феодалізму можна визначити як такий, історично мав на меті формування спочатку етнічно-народної, потім і національної правової визначеності. Без цього періоду ва ко уявити можливість становлення будь-якої національної правове системи. Обов'язковим мав бути історичний період насичення, кретних етнічно-соціальних структур національною есенцією. Зі чаєве право періоду середньовіччя саме й виконувало таку фу накопичення й вираження народного духу.

Водночас не переривався й розвиток власне правової тес вершиною якої до того було римське право. Але розвиток її мав-середньовіччі скоріше латентний характер. З ХІ-ХП століття спо тку в Болонському університеті, починаючи з Ірнерія, а пізніше \ університетах Монпельє і Тулузи здійснюється поглиблене вивче ня Дігестів Юстиніана. У процесі ретельного тлумачення гле рами (Булгар, Рогеріус, Альберікус, Бассіанус, Пілліус, Вакаріу Одофредус, Ацо, Аккурсіус) і постглосаторами (Раваніс, Луп Бартоло, Бальд) вказаних текстів і, відповідно, коментарів до поступово виявляються й систематизуються основні положення принципи римського права, яке постає як надзвичайно розві складна й глибока теоретична система. Інтенсивний розвиток їіі найближчі два-три століття свідчить, що на цей час право у евс

¹ ЦвайгертК., КёщХ. Введение в сравнительное правоведение в сфере чайного і - Том 1. Основы. - М.: Международные отношения, 1998. - С. 120.

сутності вже є самодостатнім духовним феноменом, відносно неза-іісжним від характеру, форм і сили соціальних процесів.¹ Правом Оуло досягнуто такого значного духовного й теоретичного рівня самоідентифікації, самовизначення та гносеологічного потенціалу, що подальший розвиток його почав здійснюватися передусім на основі внутрішніх джерел наявного категорійного апарату, посту-іі ятів і принципів. Експлікація права як онтологічно й теоретично обгрунтованої системи принципів, інститутів і норм стала тепер основною формою його вдосконалення і саморозвитку.

Отже, можна стверджувати, що саме в період середньовіччя в досить очевидній формі проявляється факт відносної незалежності права від загальних процесів соціального розвитку, стає перекон­ливішою ідея про те, що "зростання права має свою внутрішню ло­гіку". Воно не тільки існує в структурі соціуму, обслуговує його, але й є самодостатнім, внутрішньо цілісним і незалежним соціаль­ним феноменом. "Історичність права, - зауважував з цього приводу І,Дж.Берман, - пов'язана з поняттям його вищості над політичними І владами". Іншими словами, право не тільки є породженням і фун­кцією соціуму, але й може розвиватися відносно незалежно від со-|ціуму і навіть впливати і визначати розвиток останнього. Якоюсь но право відтепер почало своє існування не тільки у суспільст­ві, а й поряд із ним. У римський період настільки інтенсивними і різноманітними були соціальні впливи на розвиток права, що осно-щим завданням тут могло бути лише намагання хоча б охопити равом наявну соціальну практику та якось систематизувати її в (юрмативній формі. Історичні умови не давали часу на якісь серйо-іі спроби теоретичного обгрунтування накопиченого правового іттеріалу, оскільки практика значно випереджала можливості її 'офлексії. Тому римські юристи з недовірою ставилися до будь-ких спроб давати визначення юридичних понять, адже досвід пе-|еконував, що постійно оновлюваний практичний досвід зруйнує удь-яке з них, що не вписуватиметься у вузькі межі визначення.

Саме цим і пояснюється та обставина, що тільки наприкінці ^кування Римської імперії, коли вже не було колишньої інтенсив-ості економічного й політичного життя, була здійснена фундамен-ільна кодифікація накопиченого правового матеріалу з елемента-

_г Див.: СавиньиФр.К. О римском праве в средние века. - СПб., 1838.

Берман Г.Дж. Западная традиция права: эпоха формирования. - М: Изд-во МГУ
94.-С. 26. ' ■ '

Там само.

"У цивільному праві, - читаемо ми в Дігестах у Яволена Пріска,- всяке визначення за-:ує небезпекою, бо чимало випадків, коли воно може буїи спростоване". (Дсретерский С Дигесты Юстиниана. - Москва, 1956. - С. 68.)

ми теоретичного узагальнення (Кодифікація Юстиніана). Попер дні ж кодифікації були викликані скоріш за все практичними требами користування законодавчими актами. Отже, тут мол говорити про певну закономірність: як тільки практика, соціальї активність за певних історичних умов послаблюються у своїй тенсивності, то з'являється можливість осмислення й узагальнек накопиченого матеріалу. Відбувається своєрідна теоретична мація практичної та соціальної стагнації.

Тому аналогічну ситуацію ми спостерігаємо в німецькій сичній філософії, яка досягла своїх світових вершин саме в періс значного соціально-економічного занепаду як теоретична pea на політичні події в сусідній Франції. Та рефлексія ще не зава означає самодостатності й можливості внутрішнього розвитку. І можливий тільки за умови накопичення достатнього емпіричног концептуального потенціалу для цього. Середньовічний етап вї рішнього теоретичного розвитку права саме й свідчить про те, що цей час воно досягло такого рівня. Відбувався своєрідний парал| льний розвиток права і суспільства: правова теорія за рахунок ^ саторів і постглосаторів розбудовувалась у сучасну теоретичну с| стему категорій і принципів, а соціальний розвиток існуючих державних утворень цілком задовольнявся використанням зві вого права. Якщо у першому випадку виконувалася функція фс мування теоретичної конструкції такого самодостатнього сощад| ного феномену як право, то в іншому випадку об'єктивно: лася функція соціально-історичної заангажованості права, його зв'я з повсякденними потребами етнічних соціальних утворень і по вого накопичення елементів національної визначеності як духовно-культурного вираження історичного досвіду цих утворень.

У будь-якому випадку саме середньовіччя вперше ши що право може розвиватися відносно незалежно від безпосереЈ дії соціальних детермінант. Як геометрія в Стародавньому Єг виникла з практичних потреб землемірства, але згодом уже самое но розвивалася на підставі своїх власних постулатів (аксіоми Ев так і правова теорія досягла такого рівня, що змогла в подальшому основі власного пізнавального потенціалу будувати різноманітні; дачні конструкції, розвивати свої принципи і метода.

Це не означає, звичайно, що право перестало потребувати ціальної практики. Відсутність її перетворила б його в набір аб рактних юридичних схем і рано чи пізно призвела б до вирог ня, оскільки втрачено було б основне онтологічне джерело праве вого розвитку. Але відсутність інтенсивних соціально-економк процесів тепер уже не означає обов'язкової зупинки розвитку пра

вової думки, правової теорії. Сучасна правова теорія бере свій по­чаток саме з періоду середньовіччя, а географічно - з правових штудій Ірнерія в Болонському університеті. Правова ж думка зав­жди була істотною складовою правової системи будь-якого суспі­льства і неминуче впливала на її розвиток. Відтепер же вона отри­мала можливість бути ще й відносно незалежною, самодостатньою, тбезпечувати свій розвиток завдяки власній інтелектуальній інтен­сивності. Можна стверджувати, що з цього часу розвиток права в суспільстві відбувається у двох відносно незалежних формах - со­ціально-правовій і теоретико-правовій. Остання реалізується й у випадку неадекватних соціальних факторів, тобто таких, які не іавжди сприяють розвитку правової теорії. Соціальна ж форма роз­витку права може як потребувати для свого функціонування досить складних юридичних конструкцій, так і не відчувати особливої по­треби в них, як це було переважно в період середньовіччя. Тоді на практиці використовуються спрощені соціально, історично й етніч­но визначені юридичні схеми.

Кінець середньовіччя і початок Нового часу характеризуються історичним процесом поступового зближення двох указаних форм розвитку права, а саме: накопичена в період панування звичаєвого права національна енергія все більше потребує теоретичних форм правового вираження. На завершальному етапі формування націй у

і період буржуазних революцій відбувається процес органічної інте­грації теоретичних конструкцій права, вироблених у попередні ча­си юридичною наукою, і національних форм соціальної самосвідо­мості, історично розвинутих у відповідних територіально-держав­них утвореннях. У юридичній науці цей процес прийнято позна­чати як рецепція римського права європейськими правовими систе­мами.¹ Причому під римським правом тут розуміються не ті пер­винні тексти, з якими почали працювати юристи у ХІ-ХП століттях, її систематизована юридична теорія, що в експлікованій, витлума­ченій і уточненій формі охоплювала основні постулати, принципи, Схеми й універсальні формули найважливіших правових інститутів.

Термін римське право по суті означав історичну форму сучасного Вутя XIX ст. рівня розвитку юридичної теорії. Для її становлення надзвичайне значення мали твори Ф.КСавіньї ("Історія римського Права у середні віки" у 6-ти т., 1815-1831; "Система сучасного рим-Іького права" у 8-ми т., 1840-1849) та Р.Ієринга ("Дух римського ррава нарізних ступенях його розвитку" у 4-х т., 1852-1865). Нако-

' Див.: Муромцев С. Рецепция римского права на Западе. - М., 1886; Косарев АЛ. Эта-і рецепции римского права// Советское государство и право. - М., 1983. - № 7. - С. 123-128.

пичений теоретичний матеріал знайшов своє плідне втілення у сі новлені основних европейских форм національно-правових с* тем.¹ Система загального права (прецедентне право), рома германська (континентальна) система права - це форми історичі го поєднання національної самосвідомості відповідних народів _;{ досягнутим на той час рівнем правові теорії. Це поєднання фЈ мально завершилось у здійсненні значної кодифікаційної роботи| виданні національних кодексів на зразок Кодексу Наполеона (18(та Германського цивільного утюження (1900). Такого поєдна теорії та національно-правовї визначеності вимагали принципов нові соціально-історичні умови розвитку європейських держав. Вс но було неможливим на попередніх етапах: як теорія, так і нацці нальна самосвідомість не досягай ще того ступеня концентрації насиченості, які б дозволяли говорити про якийсь принципово вий, якісний рівень у їхньому розвитку. До того ж соціальня економічні умови ще не вимагали значної інтенсифікації вказа процесів, тут також відбувалося поступове еволюційне накопиче1| ня економічної міцності, яка тільки згодом буде потребувати: тору для своєї реалізації та розгортання.

Становлення національних держав буржуазного типу й в* нення нових імперій у цей період знову активізували правові досл дження. Необхідно було не тільки в єдиних законодавчих урахувати особливості правових звичаїв різних місцевостей, а специфіку історичної ситуації, її перспективи, і все це мало вц відати досягнутому на той час рівню юридичної науки (показова цьому відношенні історія створення Кодексу Наполеона).² Разом формуванням потужних національних держав та імперій світ вс пив до нового етапу правового розвитку - етапу функціонува регіональних національно-правових сімей зі своїми внутрішні» принципами і закономірностями розвитку.

Ретроспективний аналіз історичних етапів розвитку правово: науки і практики дозволяє вже на даному етапі дослідження зробі ти певні висновки стосовно дії соціально-історичних факторів вказані процеси. На першому етапі (до V ст. н. є.) розвиток права! правової думки перебував у прямій, безпосередній залежності соціально-історичних умов, які слугували основними детерміна тами еволюції та вдосконалення правового мислення, розробки 1 накопичення юридичних схем, різноманітного практичного досвІІ

ду. На другому етапі (середньовіччя і до XV-XVI ст.). переважна відсутність інтенсивних соціально-економічних процесів призвела до значного послаблення впливу соціальних факторів на загальний розвиток юридичної практики і правової теорії.

У цьому відношенні і перший і другий етапи яскраво свідчать про те, що однією з первинних форм дії соціально-історичної кон­станти на процеси правового пізнання, характер їх інтенсивності є безпосередня дія соціально-історичних факторів на пізнаваль­ні процеси у праві.

Проте другий етап водночас показав, що право вже досягло такого рівня концептуальної та структурної самодостатності, що воно може розвиватися в теоретичному плані відносно незалежно від соціально-історичних впливів. Право стало самостійним теоре-гико-пізнавальним явищем, специфічним феноменом культури, і розвиток його тепер став зумовлюватися передусім власними внут­рішніми закономірностями. Саме на другому етапі формується така властивість соціально-історичної константи, як здатність опосеред­кованої дії на пізнавальні процеси у праві. Вона проявляється в тому, що відтепер у суспільстві вже відбувається паралельний, від­носно незалежний розвиток правової думки, юридичної теорії та соціальної практики. Звичайно вони взаємодіють, потребують одне одного, оскільки важко собі уявити якийсь момент функціювання соціуму без правового оформлення. Але середньовіччя вже показа­ло, що правова теорія може бути значно вищою за своїм розвитком, ніж реальні потреби соціальних взаємодій: як правова думка тут особливо не впливала і не визначала соціальний розвиток* так і сус­пільні потреби особливо не зумовлювали розвиток юридичної науки.

Опосередкованість дії соціально-історичної константи прояв­ляється в тому, що об'єктивно в суспільстві завжди є потреба в розвинутій теорії незалежно від реального стану суспільних відно­син. Більше того, теорія тільки тоді може адекватно відповідати на актуальні запити практики, коли сама значно її випереджає. Теорія, з одного боку, є узагальненням практики, з іншого - вона сама зда­тна формувати практику. Коли ж соціальні запити до права не є інтенсивними, питання його концептуального розвитку відддається на розсуд самого права, а дія соціальної константи проявляється скоріше в очевидній можливості майбутніх запитів до права і май­бутньої актуалізації потенціалу юридичної теорії. Опосередкова-

¹ Давид Р-, Жоффре-Спинози К. Основные правовые системы современности. Мезвд. отнош., 1996. - С. 30-74,208-225,307-389.

Див.: Цвайгерт К., Кётц X. Введение в сравнительное правоведение в сфере частно права. - Том 1. Основы. - М.: Международные отношения, 1998. - С. 127-132.

¹ Теория лознашш: В 4 т. Т. 4. Познание социальной реальности. - М.: Мысль 1995 - С 65-85,193-205,208-218.

ність дії константи саме й проявляється в соціальній потребі бутніх актуалізацій права.

Третій етап розвитку права (XVII - середина XX ст.) підтвей
див істинність того факту, що рано чи пізно в суспільстві виникаі
потреба у використанні тих теоретичних досягнень, які до тогі
здобуті в юридичній науці на основі внутрішніх законів розвита^
Вказаний період характеризується двома найважливішими для род
витку права соціальними тенденціями, які визначили ступінь інтея
сивності практичних і теоретичних перетворень, — це, по-пері
процеси виникнення національних держав, що супроводжувались
як правило, розробкою і прийняттям найдосконаліших на той ч&
цивільних кодексів, у яких знаходили своє поєднання попере
процеси теоретизації та націоналізації правової думки, а по-друг
історичні процеси формування імперій, які також вимагали опера
тивного правового осмислення: й реагування, оскільки об'єктиви
ставили проблему виявлення загальних правових підстав економі¹
ної та політичної взаємодії народів і державних утворень, що доЈ
ровільно чи примусово приєднувалися до складу імперії. Вказа*
два соціально-історичні чинники були основними зовнішніми і
термінантами розвитку права на означеному етапі (найбільша їх дід
характерна для XIX ст.). •■

Знову ж таки проявилася цікава гносеологічно-правова заі номірність, пов'язана з інтенсифікацією розвитку правої науки практики в умовах історичного формування імперій. Вона свідчи"⁴ не про якусь імперіалістичну природу права, а про те, що найвг ливішими детермінантами його розвитку є логічна необхідніс виявлення загальних рис у національно визначених правових с* темах і розробка такого правового поля у власному законодастві, якому могли б максимально органічно взаємодіяти загальновизнаї правові конструкції та національно означені форми правової повєі дінки, зумовлені історичним формуванням специфічних типів на"^ онально-культурної ментальності. Тобто в умовах імперії зав доводиться розв'язувати одну з найскладніших проблем правової*! розвитку — ідеологічного й теоретичного узгодження об'єктиві™* загального та суб'єктивно національного в праві. Ті імперії, в як^т або ігнорувалась, або недооцінювалась ця проблема, значно шві ше розвалювалися під тягарем чи то застарілих правових форм ' ціальної самоорганізації, чи то деструктивної дії різноякісної на онально-правової енергії своїх складових. Приклад розпаду РадяЫ ського Союзу, історичного спадкоємця Російської імперії, є яскра-І

ним свідченням абсолютизації тенденцій правової уніфікації за ра­хунок ігнорування правові специфіки національної компоненти.

Останні десятиліття XX ст. характеризуються поступовим пе­реходом до наступного, четвертого етапу розвитку права, в якому иоціально-історичні фактори знову ж таки значно інтенсифікують можливості його теоретичної експлікації, але вже на якісно іншій основі. Мова тепер не йде, звичайно, про імперії, але сама логічна ілруктура цих соціальних детермінант принципово не змінилася, тобто якісна природа соціальних факторів інша, а схема концептуа-нізації права така ж сама. Специфіка сучасного етапу полягає у мо­жливості розрізнення в ньому двох чітко виражених тенденцій ні гливу соціальних факторів на пізнавально-правові процеси - сві­тових і власне європейських детермінант розвитку права.

На рівні глобальних соціально-історичних процесів найбільш шіжливими у цьому плані є: 1) інтенсифікація міжнародних еконо­мічних, політичних і культурних взаємодій; 2) технологічна рево-іліоція у сфері інформаційних систем і телекомунікаційних зв'язків. Обидві обставини тісно між собою пов'язані. Адже значний еконо­мічний розвиток багатьох країн неминуче ставив проблему світової Товарної експансії, а отже, потребував істотного розширення між-Іінродних контактів і взаємодій. Це ж актуалізувало потребу у від­повідних телекомунікаційних технологіях. Водночас інформаційно-;омп'ютерна революція, система супутникового зв'язку, телекому­нікаційна мережа Internet і т. ін. самі стали причиною принципово Кового рівня інтенсифікації міжнародного співробітництва та еко­номічного розвитку. Така ситуація не може не накладати свій від­биток і на стан правового аспекту цього співробітництва, адже |ільки у правовій формі воно і можливе. Тому істотні трансформа- Щ, які сьогодні відбуваються на рівні глобальних срціально-зномічних взаємодій, неминуче впливають і на історичну специ-ріку сучасного розвитку права як конструктивної умови цивіліза-[Ійного процесу загалом.

У чому це проявляється? Перш за все, найхарактернішою тен-інцією сучасного правового розвитку, зумовленою особливостями)іобальних соціально-політичних процесів, є тенденція до уніфіка-|ї національних законодавств, їхня спрямованість на пристосуван-до світових стандартів нормативного регулювання відносин. З ного боку, це йикликано, як зазначалося, необхідністю активного пючення у світове співтовариство, з іншого ж - ігнорування ви-пених світовою практикою нормативних конструкцій так чи

'Див.: Федотов Г. Судьба империй //Звезда.-1992.-№№3-4.

128

ність дії константи саме й проявляється в соціальній потребі ма бутніх актуалізацій права.

Третій етап розвитку права (XVII - середина XX ст.) підтве див істинність того факту, що рано чи пізно в суспільстві в* потреба у використанні тих теоретичних досягнень, які до здобуті в юридичній науці на основі внутрішніх законів розві Вказаний період характеризується двома найважливішими для рс витку права соціальними тенденціями, які визначили ступінь: сивності практичних і теоретичних перетворень, - це, по-г процеси виникнення національних держав, що супроводжувались як правило, розробкою і прийняттям найдосконаліших на той ча цивільних кодексів, у яких знаходили своє поєднання попе процеси теоретизації та націоналізації правової думки, а по-друг| історичні процеси формування імперій, які також вимагали onepsj тивного правового осмислення й реагування, оскільки об'єктив* ставили проблему виявлення загальних правових підстав економіч ної та політичної взаємодії народів і державних утворень, що де ровільно чи примусово приєднувалися до складу імперії. Вказа два соціально-історичні чинники були основними зовнішніми термінантами розвитку права на означеному етапі (найбільша їх, характерна для XIX ст.).

Знову ж таки проявилася цікава гносеологічно-правова за помірність, пов'язана з інтенсифікацією розвитку правої науки практики в умовах історичного формування імперій. Вона свідч* не про якусь імперіалістичну природу права, а про те, що найва ливішими детермінантами його розвитку є логічна необхідніс виявлення загальних рис у національно визначених правових с* темах і розробка такого правового поля у власному законодастві, якому могли б максимально органічно взаємодіяти загальновизна правові конструкції та національно означені форми правової пове дінки, зумовлені історичним формуванням специфічних типів Haiu|j онально-культурної ментальності. Тобто в умовах імперії завз доводиться розв'язувати одну з найскладніших проблем правового розвитку - ідеологічного й теоретичного узгодження об'єктивне загального та суб'єктивно національного в праві. Ті імперії, в або ігнорувалась, або недооцінювалась ця проблема, значно швид-1 ше розвалювалися під тягарем чи то застарілих правових форм со-| ціальної самоорганізації, чи то деструктивної дії різноякісної наць онально-правової енергії своїх складових. Приклад розпаду Радян­ського Союзу, історичного спадкоємця Російської імперії, є яскра-1

ним свідченням абсолютизації тенденцій правової уніфікації за ра­хунок ігнорування правові специфіки національної компоненти.

Останні десятиліття XX ст. характеризуються поступовим пе­реходом до наступного, четвертого етапу розвитку права, в якому соціально-історичні фактори знову ж таки значно інтенсифікують можливості його теоретичної експлікації, але вже на якісно іншій понові. Мова тепер не йде, звичайно, про імперії, але сама логічна структура цих соціальних детермінант принципово не змінилася, тобто якісна природа соціальних факторів інша, а схема концептуа-иізації права така ж сама. Специфіка сучасного етапу полягає у мо­жливості розрізнення в ньому двох чітко виражених тенденцій ішливу соціальних факторів на пізнавально-правові процеси - сві­тових і власне європейських детермінант розвитку права.

На рівні глобальних соціально-історичних процесів найбільш ішжливими у цьому плані є: 1) інтенсифікація міжнародних еконо­мічних, політичних і культурних взаємодій; 2) технологічна рево­люція у сфері інформаційних систем і телекомунікаційних зв'язків. Обидві обставини тісно між собою пов'язані. Адже значний еконо­мічний розвиток багатьох країн неминуче ставив проблему світової [ товарної експансії, а отже, потребував істотного розширення між-; народних контактів і взаємодій. Це ж актуалізувало потребу у від-S повідних телекомунікаційних технологіях. Водночас інформаційно-I комп'ютерна революція, система супутникового зв'язку, телекому-шікаційна мережа Internet і т. ін. самі стали причиною принципово (нового рівня інтенсифікації міжнародного співробітництва та еко-Ішмічного розвитку. Така ситуація не може не накладати свій від-Ібиток і на стан правового аспекту цього співробітництва, адже [тільки у правовій формі воно і можливе. Тому істотні трансформа­ції, які сьогодні відбуваються на рівні глобальних соціально-іекономічних взаємодій, неминуче впливають і на історичну специ-|фіку сучасного розвитку права як конструктивної умови цивіліза- \\ иного процесу загалом.

У чому це проявляється? Перш за все, найхарактернішою тен-(снцією сучасного правового розвитку, зумовленою особливостями Глобальних соціально-політичних процесів, є тенденція до уніфіка­ції національних законодавств, їхня спрямованість на пристосуван-|ія до світових стандартів нормативного регулювання відносин. З Одного боку, це викликано, як зазначалося, необхідністю активного Включення у світове співтовариство, з іншого ж - ігнорування ви­роблених світовою практикою нормативних конструкцій так чи

' Див.: Федотов Г. Судьба империй // Звезда. -1992. - № № 3-4.