Гроций Г.О праве войны и мира -М.: Ладомир, 1994. -Пролег. XXX. -С. 52. 2 page

дьної поведінки, що найбільш гарантовано приводить до успіху. І Іорушення догми неминуче призводить до хаосу, тому догма - це не тільки бажана істина, а й обов'язкова істина. Догма - основа по­рядку. Навіть якщо вона й не даватиме гармонії, то принаймні зда­тна забезпечити порядок і відносний спокій. Тому догма зменшує страх. Людина ховається за догму, яка захищає її: перед невизначе­ністю, непередбаченістю, хаосом. Догма - це благо. А руйнування догми - це завжди криза, це знову невизначеність і необхідність ризикового пошуку орієнтирів, у. процесі якого помилки можуть призвести до поглиблення кризи і загибелі. Тому догми треба три­матись до останнього, навіть якщо вже стали очевидними її вади («краще хибна догма, ніж ніяка»), і триматись доти, доки не буде ниявлена чи визначена нова догма, користь від якої більш очевид­на, причому затверджена вона має бути у відповіднй спосіб і за иідповідною процедурою. Для позитивіста догма тільки тоді стає дійсною догмою права, коли вона освячена державною процеду­рою. Держава повинна передати частину своєї верховної святості (і сили) догмі, яку вона благословляє на життя і в якій завжди відчу-мається це державне благословіння (і силова підтримка).¹

Догма як гарантія стабільності й ефективності права породжує догматичний метод.² У ньому концентруються всі переваги (гносе­ологічні, соціальні та власне правові) догми як такої. Вона є чітким 'іасобом пізнання правової реальності, що не вимагає особливої інтелектуальної напруги, а тому доступний більшості: все, що не відповідає догмі, не є правом і не підлягає правовому регулюван­ню, а все, що відповідає - догматично систематизується за допомо­гою логіки й, отже, встановлюється порядок.³ Догма - це мінімум бозпорядку і максимум визначеності. Вона забезпечує соціальну стабільність і правопорядок і тим самим відповідає вічним ідеалам права, і навряд чи коли-небудь вдасться відмовитися від догми як форми існування права. Більше того, за своєю природою догма ре-1 дсвантна праву як його зовнішньому прояву. Зовні сутність права |3авжди проявляється як догма. Це накладає свій відбиток на ггізна-

шософия свободного духа. Проблематика и апология христианства - Москва: Республика, EJW4.-C.63-66.

¹ Є явна аналогія між прийняттям церковних догматів на Вселенських соборах і виданням
Акошв державою, вона натякає на певну тотожність гносеологічної природи церковних дог-

Кііи і догм права. Див. також: Гурова Т.В. К вопросу о государстве как источнике позитив-310 права // Веста. Междунар. акад. бизнеса и банк, дела. Сер.: Юриспруденция.- Тольятти, ЇР%. -N6. -С. 15-16.

² Contreras J.C. Sobre los Origenes у Principios del Metodo Dogmatico en la Teoria del Delito
?lledachtaisschrift for Armin Kauftnann. - Koln etc., 1989. - P. 113-129.

' Wroblewsld J. Paradigm of legal dogmatics and the legal sciences // Polish contributions to»theory and philosophy of law. - Amsterdam, 1987. - P. 75-88.

вальні особливості догматичного методу і на концепцію, покладену в його основу. Позитивізм як гносеологічний напрям опирається в пізнанні світу на дані органів чуття, котрі більшою чи меншою мі­рою відображають зовнішні ознаки світу. Чуття дають орієнтацію в реальному світі речей і людей. Емпірична реальність, факти - це дійсна база нашого знання. Правовий позитивізм також опирається на факти. Реально існує лише те, що може слугувати емпіричним фактом. І право є реальним правом тільки тоді, коли воно є фактом, а не маревом ідей. Таким фактом є догма, яка завжди має зовнішні прояви, а отже, й ознаки реальності та сили. Матеріальний світ ре­чей визнається нездоланною силою, тому право, щоб бути силою, повинно бути матеріальним і матеріалізованим, тобто догматич­ним. Специфіка позитивістського уявлення про процес пізнання, побудованого на факті й логіці, повністю сприймається правовим позитивізмом і визначає особливості його пізнання права і пізнання правом, тобто процесів правоутворення та правореалізації. Догма­тична гносеологія юридичного позитивізму будується на принци­пах чіткості фактів і ясності логіки, що їх систематизує. Скласти основу нової догми можуть тільки незаперечні факти і бездоганне обгрунтування її корисності (за Бентамом) для суспільства. Тільки за цієї умови непорушними залишаться стабільність суспільства і спокій законодавця. В усякому випадку відкидати стару догму зав­жди нелегко: вона, як і будь-яка інша догма, важко далася і принес­ла стільки користі суспільству, а корисність нової має ще підтвер­дити час. Основний ідеал позитивізму - це надійність і спокій, а головний засіб їх досягнення - догма.

Вказані ідеали не суперечать ідеалам права, навіть значно збі­гаються з ними. Але водночас засвідчують, що основою їх генези є страх і невизначеність, зумовлені нестабільністю, постійною мін­ливістю світу, неясністю природи глибинних сил, які визначають його розвиток. Позитивізм є філософією обивателя, який боїться світу, боїться інтелектуальної напруги, пов'язаної з орієнтацією в ньому, але водночас бажає зручно влаштуватися в цьому світі, при­чому так, аби йому ніщо не заважало насолоджуватись благами і не порушувало його спокій. І догма чудово стоїть на захисті цих ідеа­лів, сприяючи їх утіленню в життя. Саме тому, коли в суспільстві виникає ситуація, яка хоча б натякає на порушення стабільності й спокою, завжди можна почути протест позитивістськи налаштова­них громадян, гасла яких про непорушність і дотримання Консти­туції є неодмінним аргументом у їхніх промовах. Догма стоїть на

¹ Lanipe E.J. Grenzen des Rechtspositivismus: Eine reehtsanthropologische Unters. - В.: Dunckeru. Humblot, 1988.

іііхисті всього позитивногр надбання суспільства в процесі його розвитку. Тому замах на догму завжди породжує у законослухня­них громадян підозру в анархістських установках або просто кори­сливості, зацікавленості в дезорганізації суспільства.

Проте догма - це водночас і догматизм. І разом із закріпленням по штивного, вона завжди стоїть на перешкоді утвердження нового п прогресивного.¹ Догма - це завжди страх перед новим, тому кон-ссрнативність є найістотнішою характеристикою догми. Основна гносеологічна вада догми вже в тому, що вона завжди постає як ігшна, а все інше - як неістинне, має підганятися під неї. В догмі іуминяється пошук істини, і це вже робить її принципово неістин-пою щодо мінливого, динамічного світу, який перебуває в постій­ному розвитку і саморозкритті. В такому світі істина не може бути псімінною, істина теж розкривається і розвивається. Тому догма в чомусь принципово суперечить світові. Вона є способом пізнання сину, в глибинній основі своїй протилежним світові, що розвиває­мся. В дискретно-континуальній антиномії буття догма абсолюти-іус момент дискретності і протистоїть континуальности, вона іети-ш-дискретність і континуальна хибність.² Сила догми розповсю­джується на певний час і на обмежений простір. Кожна догма має СВІЙ просторово-часовий континуум і ним обмежує свою владу.³ завжди реалізується в догмі. Гносеологічна специфіка догми (Щічною мірою визначає природу влади. А догматичність влади гмначає межі її сили і безсилля. Континуальна онтологія неминуче Зглинає дискретність і влада тане у розвитку. Догма зупиняє роз­ан; і водночас сама є моментом розвитку, базою розвитку. Абсо-ітизація догми - це абсолютизація спокою, заперечення й проти-Эяння розвитку. Саме тому догматизм - це завжди консерватизм.,нак останній часто слугував умовою суспільного розвитку і в Эму розумінні містив у собі здорові елементи. Догма як вираз консерватизму й абсолютизація істини є одним йефективніших методів соціального пізнання.⁵ Істина існує як нність, але виражається вона завжди як абсолютна істина. Аб-(ютизація є способом пізнання істини та формою її існування.

WroblewsM J. Obowiazywanie systemowe і granice dogmatycznego podejscia do system» l // Studia prawno-ekon. - Lodz, 1986. - T. 36. - S. 23-36.

[ 1 [po специфіку дискретно-континуальної антиномії в праві див. далі у розділі третьому. ' 'І'ишіе А.А. Время, пространство, закон.- М.,1967; Медведев А.М. Правовое регулиро-8 действия закона во времени // Гос. и право. -1995. - №3. - С. 69-76. 'Hwike W. WandelderDogmatikdesoffentlichen Rechts//Juristenzeitung. -Tubingen, 1992. N 11. - S. 541-548; Ortega L. El reto dogmatico del principio de eficacia // Rev. de cionpubl. -Madrid, 1994. -N 133. -P. 7-16. I Hiirenbnrg J. Die Rechtsdogmatik zwischen Wissenschaft und Praxis: Ein Beitr. zur Theorie jchtsdogmatik. - Stuttgart: Steiner-Verl.-Wiesbaden, 1986.

Всі істини, які сьогодні здаються тривіальними, виникли і форму- \ вались як абсолютні істини. Більше того, без абсолютизації ми ні­коли не захотіли б звернути увагу на істину. Істина заявляє про се-, бе як абсолютна істина і, тільки здивувавши нас, усвідомлюється як і істина. Істина, яка нас не здивувала, не є для нас істиною, внутріш- ' ньо не приймається нами і завжди долається дійсно нашими внут- \ рішньо прийнятими істинами. Абсолютна ідея Гегеля, воля Шопен-; гауера, несвідоме Фрейда, географічний фактор Монтеск'є і чисте 1 право Кельзена - це все абсолютизації, які сьогодні всіма приймаю- { ться як моментиістини. Абсолютизація відкидається, момент істи- j ни залишається. Так і догма. Вона є абсолютивним методом пі-, знання світу, але саме абсолютизація висвічує її Недоліки, які від­кидаються часом, залишивши моменти конструктивні. Тому догму \ не можна оцінювати догматично. Вона є формою існування права, але також і ефективною формою правового пізнання. Без догми, яка, здавалося б, зупиняє пізнавальний процес, неможливим було б правове пізнання. Необхідність формулювання догми сама собою є і інтенсивним джерелом гносеологічного розвитку права. Отже, "ще '. раз виявляється вся безпідставність того погляду, котрий пов'язує догму зі статикою і бажає звільнити догматика від будь-якого впливу ідеї розвитку. Навпаки, розвиток і тут визначає основний,' висхідний погляд на предмет".'

Догматизм є зворотною стороною релятивізму. Догма абсолю­тизує одну істину й релятивізує всі інші. Для релятивізму відносні '■ всі істини, окрім нього самого, тому він сам для себе є догмою.²; Релятивізм - це догматизм навиворіт. Сказане стосується і правово­го релятивізму, що постійно супроводжував історико-правовий процес. Більше того, можна стверджувати, що принцип релятивіз-,, му іманентно притаманний праву і такою ж мірою виражає фунда­ментальну сутнісну природу права, як і догматичний принцип.' Право завжди було настільки ж догматичним, наскільки й релятив-: ним, настільки релятивним, наскільки й догматичним. І не в розу­мінні рівнозначності цих аспектів права у всі часи, а в розумінні постійної константи їх співвідношення, що дорівнює умовній оди­ниці. Вихід за межі цієї константи перетворює право в неправо, в диктат і тиранію або у свавілля й анархію.⁴ Досягнуте розуміння

¹ Муромцев С. А. Что такое догма права? - Москва, 1885. - С. 32.

² Поппер К. Факты, нормы и истина: дальнейшая критика релятивизма // Поппер К. Ло­
гика и рост научного знания Избранные работы. -М: Прогресс, 1983. -С. 379-413.

³ Stanovcic V. Pravni pozitivizain, relativizam і "vrednosni neutralizam": poistovecivanje
legalitetailegitimiteta//lTavaizivot -Beograd, 1986. - G. 36, br. 10. - S. 927-952.

⁴ RcjiiUit A. Le probleme de la "loi injusf e": Remarques sur Г anti-juridisme contemporain // La
loi civile. - Caen, 1988. - P. 167-182.

соціальної ситуації виражалось у формулюванні певної правової догми. У цьому випадку ступінь релятивності визначених правові­дносин зводився до мінімуму. Релятивність завжди зумовлювалася ионизначеністю, неясністю суті певних правовідносин, коли при­йняте рішення не могло гарантовано бути справедливим, або коли отії пало ясно, що існуюча догма вже не відповідає потребам нових ініціальних умов. Влада застарілої догми викликає на себе тиск со­ціальних перетворень, які намагаються релятивізувати догму, при-u госувати її до себе. Цю функцію релятивізації права завжди брала на себе парадигма природного права, яка тлумачила його природу іік таку, що остаточно не може бути виражена в догмі, а у варіанті иідродженого природного права - як постійно еволюціонуючу, прогресуючу, а тому таку, що постійно вимагає вдосконалення, у і о'шення і розвитку догми.

Право як соціальний інститут розвивається разом із розвитком суспільства в цілому, і тому ніяка догма принципово не може відо-(їріпити й охопити цей розвиток. У цьому розумінні право принци-іюио релятивне, оскільки воно соціальне. Догма є лише моментом у розвитку права, природне ж право є самою сутністю права, його духом, глибинною основою і джерелом розвитку.³ Право - це дух, Право - це ідея - ідея справедливості, ідея організації, ідея рівності, яку люди намагаються зреалізувати через зовнішні форми (закон, Ііормативно-правовий акт) у своєму соціальному бутті. В процесі ма­теріалізації духу ідея спотворюється, деформується, стає обтяженою і непритаманними їй об'єктивними формами, тобто відбувається процес [Об'єктивації ідеї з усіма пов'язаними з ним гносеологічними транс-армаціями.⁴ Реалізована ідея права - це завжди право mutatis mutan-8. t тому воно ніколи не дає почуття повного задоволення, вказуючи І постійний гносеологічний залишок нереалізованої ідеї.

¹ Tokarczyk R.A. Natural law as the universal basis of social order // Arch, fur Rechts- u. linlphilosophie. - Wiesbaden, 1993. - Bd 79, N 1.-P. 70-79.

' Гсссен В. М. Возрождение естественного права. СПб., 1902; Петражіщкий Л.И. К во-)иу о социальном идеале и возрождении естественного права // Юридический вестник. -". - Кн. 2; Зыков XIX. Об онтологической концепции возрожденного естественного права

и. гос. и право. - 1966. - № 12; Поляков А.В. "Возрожденное естественное право" в Рос-

: (Крит, анализ осн. концепций). Автореф. дис.... канд. юрид. наук / ЛГУ им. Ш(анова. - Л., 1987.

Кленнер Г. От права природы к природе права / Под ред. Куркина Б. А.; Вступ.ст. Ма-

l Л.С.; Пер. с нем. Бекназар-Юзбашева Т.Б. - М.: Прогресс, 1988; Гребо 3. Напомене о иродности" права // Год. Правног фак. у Сараиеву. - Сараиево, 1987. - 34: 1986. - С. 71-83; Toll XW. Laws of nature. - Cambridge: Cambridge univ. press, etc., 1994; Vallauri LX. Mritto

lile // Jus. - Milano, 1987. - A 34, N3. - P. 241-261.

' Про гносеологічні характеристики процесів об'єктивації див.: Бердяев Н.А Опыт эсха-Щі'ической метафизики. Творчество и объективация // Бердяев Н.А. Царство Духа и царст-ТСсоаря. - Москва: Республика, 1995. - С. 166-208.

Цей залишок у розвитку права відіграє досить значну роль. Він свідчить про певну пізнавальну нещирість юристів, які дотримую­ться позитивістської методології і розуміють догму як автентичне право. їх аргументація гносеологічно досить прозора: щоб норма і стала догмою, вона повинна пройти цілу низку перевірок, етапів офіційного затвердження, зачепити сотні інтересів і при цьому все j одно не бути відкинутою, залишитися "живою". Коли це все відбу-1 лося, то ніяке інше розуміння даної норми не може конкурувати із| затвердженою, адже саме вона витримала конкуренцію з усіма ін- ] шими інтерпретаціями й узаконена як загальноприйнята норма,! тобто догма. Всі інші розуміння норми виявилися безсилими, і оскільки не витримали подібної перевірки і тому не змогли стати j правом, після чого вони вже стають навіть позбавленими сенсу. Сумніви щодо певного характеру організації відносин, передбаче- \ них прийнятою нормою, тепер відкинуті. Гносеологічна впевне-і ність прибічників даної схеми грунтується на тому, що процесі постійного офіційного прийняття норми розглядається як такий, що і дає гарантовано правильне рішення, до того ж єдино можливе рі-; шення. Будь-яке інше рішення повинно було б пройти ті ж етапи ї перевірки, і тому рано чи пізно заблоковано, оскільки прийнятим | виявилось усе ж таки дане рішення, єдине, а тому й правильне.

З точку зору юридичної техніки це було б так, якби не ігнору-1 валось інше принципове запитання: а де гарантія, що механізм, са-! ма машина законотворення працює правильно? Щоб отримати за-1 кон, треба провести законодавчу ініціативу на всіх необхідних ета-] пах і стадіях, стверджує позитивіст. Лише за цієї умови ідея закону] перетворюється на самий закон. Але чи буде у такий спосіб отри-| маний закон адекватно відображати початкову ідею закону? Щоб! машина рухалась, її треба заправити пальним, натиснути на відпо-І відні важелі й педалі у відповідній послідовності, але це не завжди] приводить до руху машини або до оптимальної швидкості руху з| мінімальними витратами пального. Очевидною причиною неефек-? тивної їзди або її неможливості в таких випадках^ як правило, єі технічний стан самої машини, а не якість пального. Щодо держав-| ної машини законотворення це означає, що закон, який забезпечує певний рух у суспільстві, ще не дає гарантії що рух цей оптималь-| ний, адекватний ситуації, що це взагалі рух, рух уперед, а не холос-| тий хід, стагнація або відхід назад.² Позитивісти ж приписують за-

¹ Антонова П.И. О стадиях правотворческого процесса в СССР // Правоведение. -1966. -і
№1.-С.З-П.

² Завадская Л.Н. Механизм реализации права / РАН. Ин-т государства и права. - М.: На-1
ука, 1992; Кузакбердиев С.С. Некоторые проблемы реализации норм права // Научные исо-'|

иону статус абсолютні' істини тільки тому, що він пройшов через усі механізми законотворчої машини, ігноруючи при цьому питан­ии якості, стану й характеру самої машини, яка значною мірою зу-Motuuoe якість, стан і характер законів, котрі вона продукує. Коли ж ідеться про якість закону, тоді знову постає філософська ідея при­родного права, яке може більшою чи меншою мірою бути відобра­жене в законі. "Позитивні закони суть творіння людської волі і, як ліікі, можуть бути хорошими чи поганими, - розмірковував Б.М.Чи-Чорін. - 3 цього погляду вони потребують оцінки. З тієї ж причини поки змінюються відповідно до зміни потреб і поглядів. Чим пови­нен керуватися законодавець при визначенні прав та обов'язків підкорених його велінням осіб? Він не може зачерпувати керівні Міі'ііїла з самого позитивного права, адже; це саме те, що потребує аміни й оцінки; для цього йому потрібні інші, вищі підстави. Він не Може задовольнятися й вказівками життєвої практики, бо остання угнорює значне розмаїття елементів, інтересів та вимог, котрі при­водять у зіткнення одне з одним і поміж якими слід розібратися. 'Доб виявити їх певну силу і вартість, потрібно мати загальні тере-і та мірило, тобто керівні начала, а їх може дати тільки філософія, рможливо розумно встановити права та обов'язки осіб, не знаю- Л, то таке право, де його джерело і які з нього випливають вимо-X, І [с начало тісно пов'язане з самою людською особистістю, тому абхідно дослідити природу людини, її властивості й призначєн-, Все це питання філософські, котрі тому неможуть бути зв'язані без глибокого й ґрунтовного вивчення філософії. Звідси |та важлива роль, яку відігравала філософія права у розвитку єв­рейських законодавств,"¹ Позитивістський принцип "закон є за-стверджує без'якісну або абсолютно якісну природу закону |ьки на тій підставі, що закон є породженням державної машини, і машина ж яка?" - можна перефразувати питання одного з відо-героїв Грибоедова. Якість і гносеологічна характеристика са-механізму законотворення в позитивізмі залишається поза -нсою. І це неминуче дає простір саме природноправовій кри- ц закону і способів його формулювання. Отже, не тільки проти-

рания высшей школы: наблюдения, анализ, выводы. - Тюмень, 1994.- С. 69-70; Пашков I Явим Л.С. Эффективность действия правовой нормы // Сов. гос. и право. - 1970. - № 3; Ю.С. Реализация норм права. - Казань,1989; Фаткуллин Ф.Н., Чулюкин Л.Д. шьиая ценность и эффективность правовой нормы. - Казань: Изд-во Казанского уя-'7; Эффективность действия правовых норм. - Л. 1977; Эффективность правовых I- М.,1980; Bride J. Norm and Order.- N.Y., 1970; Lenoble J. Reflexions epistemologkjues It theories contemporaines de la validite des normes juridiques // Droit et pouvoir. - Bruxelles, L.T.I.-P. 347-381. 'ЧнчеринБЛ. Философия права. - M., 1900. - С. 1-2.

лежність субстанціальних характеристик ідеї права та її матеріалі- '• зації у формально визначеному законі зумовлює гносеологічні під­стави для природноправової критики останнього, але й гносеологі­чна неоднозначність самого державного мехашзму законотворення _; слугує незаперечним аргументом в обгрунтуванні неправомірності • повного ототожнення закону, позитивного права й автентичного \ права у концепціях природно-правового типу.

Правотворення - результат людської діяльності. Саме конкре-! тна людина дає життя закону. Історична школа права наполягала на] самопородженні права національним духом. Звідси випливала аб-1 солютна самоцінність законодавства і правових установ; неприпус- \ тимість їх критики і зміни.¹ Але те право, що формулювалося спо-1 чатку в звичаях і традаціях як вираз народного духу, рано чи пізно 1 закріплювалось у законі й виражалось у вигляді офіційної норми] права. Ця процедура також виконувалася конкретним законодав-? цем, і вона могла бути здійснена краще чи гірше. Недаремно засно- ] вники історичної школи Савіньї і Пухта пізніше самі припускали ] можливість не зовсім точного відображення національного духу в." законодавстві.² Але це була найбільш консервативна школа в праві, { що проголошувала недоторканність закону і пов'язаних із ним і установ як освячених історією нації. Право творить людина, якщо] не творить, то фіксує, а вона схильна помилятися. Це дає підставні для критики, для обговорення, для уточнення, щоб виправити, вдо-; еконалити, наблизити закон до оптимально можливої форми, яка | відповідає ідеалу справедливості, іманентному змістові конкретно-історичної ситуації. Людина водночас і суб'єкт і об'єкт права, і оскільки право твориться людиною 1 спрямоване також на її свідо-1 мість і поведінку. Але людина істота недосконала, яка до того жі усвідомлює свою недосконалість, протестує проти неї, намагаю-| чись досягнути ідеалу, перевершити саму себе. Людина пов'язана зі ідеалом, прагне його, хоч він завжди залишається недосягненимД постійно віддаляється, слугуючи вічною приманкою для людини ІІ джерелом її інтелектуальної та практичної активності. Концегщія| природного права саме й виходить з усвідомлення того, що твор-f

¹ Новгородцев П.И. Историческая школа юристов, ее происхождение и судьба. - Москва, і
1896.-С. 85-86,91.

² Палиенко НЛ. Учение о существе права и правовой связанности государства. - Харь-|
ков, 1908. - С. 84-87.;

³ Гакрилов О.А. Стратегия правотворчества и социального прогнозирования.-Москва, |
1993; Керимов Д.А. Культураи техшжа правотворчества. - Москва, 1991; Кролик А.А. Идеи і
законодательного творчества и закономерного развития права в новейшей юриспруденции.-1
СПб.,1913; Малинова И.П. Философия правотворчества.- Екатеринбург, 1996; Szyszkowska '
М. Prawo itworczosc // Roc2niki nauk spoiecznych. - Lublin, 1994/1995. - T. 22/23. - S. 27-35.

цим права є конкретна, жива, недосконала людина, але обтяжена ідеалами, принципами, уявленнями про справедливе, досконале, і (фмонійне. Завдяки ідеалам людина знає, що повинно бути і чому іс, що є, має бути змінене. Це дає підстави для критики існуючого. Але людина не завжди знає, як треба змінювати те, що є, щоб дося-і їй бажаного. Це зумовлює поступову трансформацію просто кри­шки у конструктивну критику, в пошук, в обговорення, в тоталь­ний гносеологічно-правовий процес, який тільки й спроможний шбезпечувати адекватний розвиток інститутів права та його уста­нов Людина як автор права обґрунтовує критику права. Творчість це завжди ризик. Тим більший ризик - правотворчість. Блокуван-нм критики є блокуванням пошуку і хибною самозаспокоєністю. Критика права не принижує людину як його автора. Принципове ж неприйняття критики виявляє гординю і прихований страх перед неминучими змінами і складністю гносеологічно-правового процесу. Критика позитивного права завжди пов'язана з розвитком осо­бистості. Виступ проти авторитету, відхід від звичного, традицій­ного передбачає інтелектуальну та вольову сміливість, рішучість, а,₍аиіалом - певний рівень соціальної зрілості й громадянської відпо-і іідальності. Усвідомлення й констатація неадекватності, застаріло­сті закону, невідповідності його історичним тенденціям неминуче причиняється до опору сил, пов'язаних з минулими тенденціями, цо викликали цей закон до життя, а також людей, які просто звик-і до нього і не бажають зайвої інтелектуальної та вольової напру-які супроводжують зміну характеру соціальної поведінки, до Ого ж не гарантовано виправданої у майбутньому. На такі кроки втна лише особистість. У даній, гносеологічній ситуації чітко астежується фундаментальний зв'язок права й особистості: кін-DBoro метою права як соціального інституту є забезпечення свобо-кожного та умов для розвитку особистості; з іншого боку, саме особистості лежить відповідальність за розвиток самого права. Ішексія позитивного права, аналіз відповідності його віковічним валам і моральним цінностям, конструктивна критика його і пра-ічні кроки на шляху вдосконалення - все це спроможна зробити Выси особистість. Більше того, це і є одна з форм самореалізації ідбистості. Розвиток права неможливий без особистості, як і осо-стість неможлива без права. "Історія і догма права є постійною ІІною, виникненням, розвитком і зникненням різних форм боро-

Алексеев Н.Н. Основы философии права.- Прага: Пламя, 1924. - Раздел IV Ьшовой идеал". - С.247-283; Новгородцев П.И. Об общественном идеале. - М.: Пресса И.»С. 11-522.

тьби особистості з її навколишнім середовищем".¹ У кожен момент І свого існування право стимулює гносеологічні процеси у сусшльс-; тві, але тільки в особистості вони знаходять свій вищий прояв і] зворотну дію на право. Таким чином, природне право, неминуче | пов'язане з критикою позитивного права, сприяє реалізації його І кінцевої мети - розвитку особистості, яка, у свою чергу відлові-J дальна і забезпечує розвиток самого права.

2.3. Для чого пізнається право

Проблема мети - фундаментальна для права.² Без її перманен- \ тного розв'язання неможливо уявити функціонування права як со- 1 ціального феномена. Такі надзвичайно важливі розділи правознавс-1 тва, як дослідження процесів правотворчості й правореалізації, за- \ конності й правопорядку, ознак і функцій права, нарешті, сутності; самого права - неодмінно стикаються з проблемою цілей права, 1 принципово залежать від її розв'язання. Характерний для теорії термін "реалізація права" вже за своїм смислом передбачає мету цієї реалізації. Правотворчість також неможливо собі уявити без розуміння права як засобу досягнення певної соціальної мети. За­кони створюються для упорядкування соціальних взаємодій та ор­ганізації розбудови певного типу суспільства, яке й постає орієнти­ром і метою правотворчості. Без хоча б відносно визначеної мети правотворчість втрачає сенс, оскільки зникають критерії оцінки' ефективності прийнятих законів, стає неможливо визначити сту­пінь наближення до поставленої мети засобом нормування певного

¹ Марков В. Личность в праве. -СПб, 1907.-С. 15;див. також: Вишняк М.В. Личность в праве. - Изд-е 2-е. - Пг., 1917; Кистяковский Б.А. Социальные науки и право. Очерки по методологии социальных наук и общей теории права. - М.: Изд-е М.и С. Сабашниковых, 1916. - Гл. XI. "Государство и личность". - С. 552-592; Матузов Н.И. Правовая система и личность. - Саратов, 1987; Орзих М.Ф. Право и личность. - К, 1978; Соловьев ЭЖ9. Лич­ность и право // Прошлое толкует нас. - М., 1991.

²Див.:ИерингР. Цельвправе. - СПб.: Издание Н.В.Муравьева, 1881; Керимов Д.А. По­знание цели права // Керимов Д. А Основы философии права. - М., 1992; Кистяковский Б.А. Причина и цель в праве. (Задачи науки о праве) // Кистяковский Б.А. Социальные науки и право. Очерки по методологии социальных наук и общей теории права. - М.,1916. - С. 660-683; Насырова Т.Я. Телеологическое (целевое) толкование советского закона. Теория и практика.- Казань: Изд-во Казанского ун-та, 1988; Огняиова Н. За целите на правото // Съвр. Право. - С.,1995. - Г.6. - Кн.З. - С. 55-67; Рабинович П.М. О юридической природе целей правовых актов // Правоведение. - 1971. - № 5; Чулюкин Л.Д. Природа и значение цели в советском праве,- Казань: Изд-во Казан, ун-та, 1984; Экимов А.И. Категория цели в науке права // Философские проблемы государства и права. - Л.: Изд-во Ленингр.ун-та., 1970. - С. 51-58; Элькинд П.С. Цели и средства их достижения в советском уголовно-процессуальном праве. - Л.,1976; Mittenzwei I. Teleologisches Rechtsverstandnis: Wissenschafts-theoretische u. geistesgeschichtliche Grundlagen einer zweckorientierten Rechtswiss. -В.: Duncker u. Humblot, 1988.