Складні справи

Його розрахунки, вибудувані таким чином, коливатимуться між філософією розуму та фактами, пов'язаними з інститу­цією, характер якої він повинен прояснити.

Це, звичайно, лише уявна реконструкція розрахунку, що ніколи не матиме місця в дійсності; у будь-якої офіційної особи чуття гри розвивається впродовж кар'єри, тож вона застосує це чуття в своєму присуді, не виставляючи його напоказ. Проте дана реконструкція дає змогу побачити, як поняття характеру гри можна приладнати до особливої ін-ституційної проблеми. Коли встановлено автономну Інсти­туцію, учасники якої мають інституційні права, визначені чіткими правилами, що діють у межах даної інституції, тоді можуть виникати складні справи, які, як слід очікувати, за своєю природою повинні мати вирішення. Якщо Таль не має права на продовження гри, причиною цьому повинно бути те, що правило про зарахування поразки — за умови його правильного тлумачення — виправдовує суддівське втручання; якщо це так, то Фішер має право на негайну пе­ремогу. В такому випадку не буде ніякої користі від твер­дження про «дискреційне право» рефері. Якщо мається на увазі якесь слабке значення дискреційного права, тоді це за­уваження просто даремне; якщо ж мається на увазі якесь сильне значення — в тому плані, що Таль більше не має права на перемогу,— тоді, знову-таки, причина полягає в тому, що згадане правило при правильному його тлумачен­ні анулює право, яке він мав би у противному разі ¹. Хай ми скажемо, що за таких обставин всі сторони мають право очікувати, що рефері здійснить присуд найкращим чином. У певному розумінні це абсолютно правильно, оскільки ко­ли йдеться про присуд із боку рефері, вони не можуть мати чогось більшого, ніж його найкращий присуд. Проте, так чи інакше, вони мають право на його найкращий присуд щодо того, яка поведінка є необгрунтованою за умов гри, тобто вони мають право на його присуд щодо того, якими є їхні права. Твердження про те, що існує якась «правильна» від­повідь на це питання, не означає, що правила шахів є ви­черпними та недвозначними; натомість ми маємо справу з комплексним твердженням про обов'язки офіційних осіб та учасників гри.

Проте якщо рішення, що приймається в складній справі, повинно бути рішенням про права сторін, тоді причина для

¹ Див. розділ 2.

158 Роналд Дворкін. СЕРЙОЗНИЙ ПОГЛЯД НА ПРАВА

такого присуду з боку офіційної особи повинна належати до розряду причин, які виправдовують чи заперечують певне право. При вирішенні справи офіційна особа повинна засто­сувати загальну теорію про те, чому у випадку її інституції правила взагалі створюють чи анулюють якісь права, і пока­зати, прийняття якого рішення вимагає ця загальна теорія в складному випадку. В шахах загальною підставою для ін-ституційних правил має бути мовчазна згода чи взаєморозу­міння сторін. Вступаючи до шахового турніру, учасники погоджуються на втілення певних правил і лише цих пра­вил, тож важко уявити якусь іншу загальну підставу для припущення про те, що вони мають якісь інституційні пра­ва. Але якщо це так і якщо рішення, що приймається в складній справі, має бути рішенням про права, що їх на­справді мають сторони, тоді в аргументації на користь рі­шення, що приймається в складній справі, повинна застосо­вуватись ця загальна підстава.

Можна сказати, що при слуханні складної справи перед нами постає питання політичної теорії. Йдеться про те, а що ж, власне, зробили гравці, визнавши правило про зарахуван­ня поразки. Поняття про характер гри є концептуальним за­собом для оформлення цього питання. Це — оспорюване поняття, що асимілює загальне обгрунтування інституції та­ким чином, щоб його можна було застосувати для розмежо­вування всередині самої інституції. Воно передбачає, що гравець визнає не лише набір правил, а й певну справу, про яку можна сказати, що вона має власний характер; тож коли постає питання —на що ж конкретно він погодився, коли давав свою згоду,— для відповіді, можливо, доведеться ви­вчати справу в цілому, а не лише пов'язані з нею правила.