Створення оказіонального значення і розкриття його читачеві

Оказіоналізм (лат. okasionalis — випадковий) — нове слово або поєднання кількох слів, що утворені за існуючими стилістичними нормами (неологізми, кон-та­мінації), але не належить до загальновживаних (не зафіксоване у лінгвістичних словниках). Має здебіль­шого індивідуальний характер, зумовлений своєрідні­стю фрази, тексту, в якому найповніше розкривається його зміст. Обмежене часово-просторовими, конкретно-історичними обставинами використання, за яких воно оптимально семантично себе виявляє. Оказіоналіз збагачує смислово-відтінкову і фонічну палітру мислення, надаючи мові виразної індивідуальності, неповторного колориту:

Ходять по квітах, по росі,

Очима чесними

Христовоскресними

Поеми тчуть,

А сонця, сонця в їх красі

Не чуть (П. Тичина);

І Бєлий, і Блок, і Єсенін, і Клюєв:

Росіє, Росіє, Росіє моя!...

Стоїть сто розтерзаний Київ,

і двістіро зіп’ятий я (П. Тичина).

Часто оказіоналіз використовував О. Гончар: «Переведняк — так кажуть на Херсонщині про того, хто цурається рідної мови. У цьому чується презирст-во»; «Від «Іліади» до сучасної літературної дияволіади, від Сократа до техно-крата — невже і ввесь шлях? А де ж віки вели­кої людяності? Віки нового вселюд-ського Ренесансу?». Оказіоналізми характерні і для публіцистичного стилю: «Мільярд політологів і політтехнологів (як іще нема політкастрологів, бо часом їхні послуги менш корисні) — міль­ярд базікал і прогнозистів, не кажучи вже про лепетатів, не вигадали б і не вигадають ніколи сценарію, кращого для України, ніж той, який їй подарувався задарма з незримих рук Провидіння» (Є. Пашков-ський).

Спеці­ально створений контекст не тільки сприяє відновленню фразеологічного об­разу, а й посилює стерту метафоричність та емоційність: «Треба зробити все, щоб завод-виготовлювач мав прямі збитки від браку, який дістався покупцеві, і щоб ярлик гарантії не правив за фіговий листок для прикриття виробничого сорому» (газ.).

Пристосування фразеологізму до конкретної ситуації: «Ну, мон шер амі (по-їхньому – кориш), на цьому мушу поставити крапку, оскільки уздрів на по­розі тіні забутих мною предків. Пиши, що нового в Конотопі. Чао. Твій Серж» (газ.).

К о н т а м і н а ц і я (лат. сопtатіпаtiо) – прийом, за допомогою якого нова фразеологічна одиниця виникає внаслідок накладання одна на одну вже наяв­них. «Якщо істина в вині, то чому вона глаголить вустами дитини?» Ожив­лення сервісного нефразеологічного значення одного з компонентів фразео­логічної одиниці: «Мистецтво вимагає жертв. Наука вимагає жертв. Кохання вимагає жертв. Приватизація вимагає жертв. І дідько його знає, хто тільки не вимагає жертв». Створення антитез із двох фразеологічних одиниць: «Бути чи не бути – питання вирішене. Як бути – ось у чім питання».

Додавання другої частини, що являє собою іронічний авторський комен­тар до відомого фразеологізму: «Кожному своє, але іноді так хочеться чужо­го»; «Мені подобається, коли без церемоній, але з подарунками». Для газет характерне створення цілих серій фразеологічних одиниць: «Мало мати сум­ління, треба, аби воно ще й мучило»; «Коли у вас заговорить сумління, не забу­вайте нагадати йому про регламент»; «Проблема століття не вічний двигун, а вічне пальне. Навіщо нам вічний

двигун, адже це вічний ремонт».

Синонімічна заміна компонентів. Синоніми можуть бути загальномов-ними й контекстуальними, родове поняття може бути замінене видовим: «Паса­жир – це звучить гордо», «Є й такі, що їм хоч ліс не рости. Ці намагаються влаштуватися в підпорядкованих їм угіддях з усіма вигодами».

Антонімічна заміна компонентів: «Лише одного ляпаса дав він невідо­мому землякові й одразу влип на п’ятнадцять діб, а на районній дошці ганьби з’явилася карикатура з фотографією та вбивчим віршем».

Поширення фразеологічної одиниці додаванням до її складу нових ком­понентів: «Навіщо ж починати тут чвари на весь світ, наперед смішити людей, ламати наукові списи ?»; «Розрахунок, як і в Герострата, був підступно еле­ментарний: виступити в пресі напередодні письменницького з’їзду, який зі­брався за дуже непростих обставин... і кинути тінь на все те, що становить золотий фонд української літератури. А щоб «сенсаційна бомба» вибухнула якомога гучніше, «мішені» були обрані щонайбільші, найзначніші» (газ.).

Особливої уваги потребують фразеологізми при перекладі з однієї мови іншою. Різні типи фразеологічних одиниць у цій сфері проявляють себе по-різ-ному. Біблійні, міфологічні звороти, фразеологізми літературного походжен­ня, як правило, перекладаються дослівно: витати в емпіреях, спалити кораблі; між Сциллою і Харибдою; усе тече, все міняється; мовчання — знак згоди; крапля камінь точить; манна небесна; на розпуттях велелюдних; пісня пі­сень; пере-оцінка цінностей; по той бік добра і зла; річ у собі; чисте мистец­тво. Фразео-логізми фольклорного походження здебільшого специфічні для кожної окремої мови. У близькоспоріднених мовах є однакові щодо лексично­го складу прислів’я й приказки, але вони мають і суто національні синонімічні звороти: рос. на безрыбье и рак риба – укр. на безриб’ї і рак риба, а ще на безлюдді й Хома чоловік; у степу й хрущ м’ясо; де немає співця, послухаєш і горобця; рос. из огня да в полымя – укр. з вогню та в полум’я і з дощу та під ринву; рос. как с цепи сорвался – укр. як з цепу зірвався і як з пекла вискочив.

Серед усіх фразеологізмів особливе місце посідають ідіоми. Ідіома (гр. іdіота «особливість») — своєрідний неповторний вислів якоїсь мови, най-частіше неперекладний: про людське око; недовго ряст топтати; тихо, хоч мак сій; бити байдики; скакати в гречку; пекти раки; підносити гарбуза тощо. При перекладанні ідіом слід добирати відповідних висловів у мові, якою здій­снюється переклад, бо при буквальній передачі компонентів утрачається цілі­сне значення фразеологізму. Тобто український вислів, наприклад, про людсь­ке око має в російській мові відповідник не о человеческом глазе, а для отвода глаз; російському зворотові чертям тошно в українській мові відповідає не бісам нудно, а аж пекло сміється.

Трансформація фразеологізмів, відтворення чужих зворотів засобами рід­ної мови не має нічого спільного з бездумним калькуванням. У засобах масо­вої інформації, у теле- й радіопередачах дуже часто зустрічаємо вислови, які аж ніяк не пов’язані зі скарбами української фразеології: потерпіти невдачу, сліду-вати чиємусь прикладові, нічого гріха таїти, аби не так тощо. Ті, хто вживає таких конструкцій, не завдають собі клопоту знайти закономірні укра­їнські від-повідники зазнати невдачі, наслідувати чийсь приклад, ніде правди діти, де там. У російській мові слово груз є компонентом кількох фразеологі­змів: груз воспоминаний, груз наследства, груз обязанностей. Відповідник цього слова в українській мові вантаж:, але тільки в прямому значенні: «Вони мов­чки виса-джували вантаж на плечі один одному» (О. Гончар). У складі фразе­ологічних одиниць замість вантаж уживається тягар: тягар спогадів, тягар спадщини, тягар обов’язків. «Фразеологізми» вантаж спогадів, вантаж обо в’язків за-смічують мову. «Жила-була одна жінка», «Жив-був один спортсмен» — так часто починають свої твори автори різних газетних, жанрів. Та й сучасні казкарі зде-більшого вдаються до такого початку, який нібито запозичений з українських народних казок. Але річ у тім, що словами жили-были розпочина­ються російські народні казки. Що ж до казок українського народу, то в них на початку стоять слова: «Жили собі дід та баба», «Був (були) собі чоловік та жін­ка» й ін.

Досить часто можна почути такі фрази: «Вітаю вас з Новим роком!», «Ві-таємо­ тебе з наступившим Новим роком!» Дієприкметників на -вший, -ший в українській мові нема. Вітають з якоюсь подією, котра є результатом фізич­них чи розумових зусиль людини: з закінченням навчального закладу, з від­криттям у якійсь ґалузі, з установленням рекорду. Що ж до Нового року, який настає неза-лежно від волі чи зусиль людей, то наша мова має вислови: бажаю (зичу) щасли-вого Нового року, щастя Вам у Новому році, хай щастить Вам у Новому році та ін.

Вислів грати роль доречний у застосуванні до акторів. У переносному зна­ченні використовується зворот відігравати роль. Синтаксично незграбне речен-ня з газетного тексту «Сам собою цей факт зіграє немаловажну (калька росій-ського слова!) роль для припинення міжрелігійних конфліктів» у відредаговано-му вигляді було б таке: «Сам собою цей факт відіграє неабияку роль у припи-ненні міжконфесійних конфліктів». «Перше, що кинулось у вічі, коли ми зайшли до музею, була цілковита занедбаність його приміщень», — читаємо в одній із газет. Кидатись у вічі в українській мові (на відміну від російського бросаться в глаза) не є фразеологічним зворотом, тобто не має цілісного зна­чення, а сприй-мається буквально: хтось кинувся комусь у вічі і, можливо, видряпав їх. Поняття «привертати увагу» відтворюється фразеологізмом впадати в око (в очі, у вічі). Тож у наведеному уривку тексту потрібно було написати: «Перше, що впало в око, коли ми зайшли до музею...» Російський вислів быть на виду має україн-ський відповідник бути на видноті. А в радіопередачах можна почути: «Хло-пець завжди на виду», «Відмінники нашого класу у всіх на виду». Оскільки слово вид має в українській мові кілька значень і в одному з них є синонімом до слова обличчя, то наведені уривки дуже сумнівні з погляду норм літературної мови.

Фразеологічні звороти є одним із невичерпних джерел посилення експре-сив­ності та поглиблення логізації викладу, тому до них часто вдаються в красно-му письменстві і в публіцистиці. Коли фразеологізми вживаються недореч­но, во-ни викликають негативний відрух у читачів, слухачів, глядачів.

Фразеологізми на підставі генетичних,

структурних і функціональних ознак

Прислів’я – влучний образний вислів, часто ритмічний за будо-вою, що має повчальний зміст; синтаксично закінчений: як дбаєш, так і маєш; до кого пристанеш, таким і сам станеш; яке коріння, таке й насіння; не жаль плакати, коли є за чим; радість красить, а печаль палить; скрипливе де-рево довго живе; друзі пізнаються в біді.

П р и к а з к а — образний вислів, нерідко римований, близький до прислі­в’я, але без повчального змісту (може бути елементом байки або при-слів'я): ні до ради, ні до звади; ні пава, ні ґава; шкода, та невигода; кіт на-плакав; не мала баба клопоту та купила порося; на городі бузина, а в Києві дядько; ні слуху, ні духу; як рукою зняло; хоч греблю гати; сорока на хвості принесла.

К р и л а т і вислови (нім. Geflügelte Worte, гр. ереа рtеrоепtа) – по-ши­рені й загальновідомі влучні звороти мови, джерело яких може бути встанов­лене. Нетлінний фонд загальнолюдської культури: олімпійський спокій; ахіллесова п’ята; дамоклів меч; злий геній; лукуллівський бенкет; лебедина піс-ня; випити чашу до дна; притча во язицех; блудний син; нести хрест. Крилаті вислови не мають усталеної форми, вони можуть складатися з одного слова (Мавка, Вертер, Каїн) і з цілого речення: Карфаген мусить бути зруйнований (наполеглива вимога подолати перешкоду, знищити ворога – вислів держав­ного діяча Стародавнього Риму Катона Старшого); Фантастичні думи! Фантас-тичні мрії. (І. Франко)

А ф о р и з м (гр. арhоrіsтоs «вислів») – узагальнена, закінчена і гли-бока думка певного автора, висловлена у відточеній, відшліфованій формі. Харак­терними рисами афоризму є влучність, виразність, несподіваність суджен-ня, здатність до самостійного існування: «Тільки той ненависті не знає, хто ці-лий вік нікого не любив» (Леся Українка); «Єдина справжня розкіш — це розкіш людського спілкування» (Антуан де Сент-Екзюпері); «Людина, байдужа до рід-ної мови, – дикун, бо вона байдужа до минулого, сучасного й майбутнього свого народу» (К. Паустовський); «Очі дружби рідко помиляються» (Франсуа-Марі Вольтер).

С е н т е н ц і я (лат. sепtепtіа «думка») – афоризм, що має повчальний зміст, життєве напучення: «Розмірковуй тільки про те, про що поняття твої тобі се дозволяють. Так: не знаючи мови ірокезької, чи можеш ти робити таке судження з сього предмета, котре не було б необґрунтоване й нерозумне?» (Козьма Прутков); «Не зближуйся з людьми, в яких надто гнучке сумління» (Ежен Делакруа).

М а к с и м а (лат. тахіта [sепtепtia] «основне правило») – афоризм, в яко­му в короткій формі виражене певне моральне правило, етичний принцип: «Спо­кій мудреців — це вміння приховувати свої почуття в глибині серця»; «Ко-ли хочеш бути щасливим, будь ним» (Козьма Прутков).

П а р а д о к с (гр. раrаdохоs «несподіваний, дивний») – думка, що різко розходиться з усталеними поглядами і спочатку нібито суперечить здоровому глуздові: «Життя для мене не танення свічки. Це щось схоже на чудовий смо­лоскип, який потрапив мені до рук на мить, і я хочу змусити його палати яко­мога яскравіше, перш ніж передати наступним поколінням» (Бер-нард Шоу); «У генії те прекрасне, що він схожий на всіх, а на нього ніхто» (Оно-ре де Бальзак); «Істинна ціна людини вимірюється калібром її ворогів»; «Мате-матика – це наука, в якій ми не знаємо, про що говоримо і чи правильне те, що ми говоримо» (жартівлива фраза Бертрана Рассела).

Л і т е р а т у р н а ц и т а т а (нім. Zitat від лат. cito «наводжу, виголо-шую») – цитата в художньому творі, що використовується для надання експресії, як засіб створення образності:

Тож скільки треба в пітьмі днедавній

Терпіти кару, як злу негоду,

В убогій книжечці захалявній

Носить надії свого народу,

І сині гори, й дніпрові шати,

Й садок вишневий, що біля хати.

Та над століття, над повінь лиха

Могутній голос говорить стиха:

— Нічого, брате, я не зрікаюсь,

Караюсь,

Мучуся...

Але не каюсь!

(А. Малишко)

Іноді цитата дає митцеві слова поштовх до написання літературного твору:

Є така поезія Верлена,

Де поет себе питає сам

У гіркому каятті: Шалений!

Що зробив ти із своїм життям?

О, якби лиш не таке питання

На вечірнім виписалось тлі,

Коли хмарка жевріє остання

Острівцем на березі землі,

Коли стигнуть води сизуваті

І синіють шибки у вікні,

Коли присмерк залягає в хаті

І шепоче в лад самотині!

Як палає світле листя клена!

Місто вдалині, як гомонить!

Ні! Рядком розпачливим Верлена

Я не хочу вечір свій зустріть!

(М. Рильський)

Р е м і н і с ц е н ц і я (лат. reminiscentia «спогад») – відгомін у творі якихось мотивів, образів іншого твору:

І через те, мабуть, моїй хвилині

Вже не піднести гордо голови,

Аж доки час воістину новий,

Мов пишний крин, зросте на Україні.

(Є. Плужник)