Передумови реформування соціальної сфери

Таким чином, дефіцит фінансових ресурсів, який зберігається щодо фінансування соціальної сфери в Україні, накладає суттєві обмеження на реалізацію соціальної політики. З іншого боку, з огляду на неминучу інтегрованість соціальної політики у загальну стратегію соціально-економічних перетворень, при її розробці слід виходити і з наявності низки загроз, які випливають із сучасного соціально-демографічного становища України. Серед таких загроз:

· погіршення демографічної ситуації і стану генофонду;

· падіння життєвого рівня значної частини населення, посилення майнового розшарування суспільства та загострення на основі цього соціальної напруженості, розбіжність інтересів різних соціальних груп і низька суспільна підтримка економічної політики держави;

· зростання розриву між реальною вартістю робочої сили та джерелами її відшкодування;

· низькі платоспроможний попит населення та рівень споживання;

· значне та тривале безробіття, в тому числі - приховане, деградація робочої сили, «тінізація» та криміналізація зайнятості населення;

· звуження прошарку населення з середніми доходами як потенційної опори соціально-економічної стабільності в країні;

· соціальна незахищеність непрацездатних та пенсіонерів, деградація установ соціальної сфери, обмеження доступу до системи охорони здоров’я, освіти та культури, погіршення на цій основі фізичного та духовного здоров’я особи, сім’ї, суспільства, тенденція до моральної деградації нації;

· некерований відплив за межі держави інтелектуальних та трудових ресурсів.

Наявність та гострота зазначених загроз свідчить про вкрай низьку ефективність соціальної політики в Україні, в результаті чого не досягаються її головні цілі і завдання. Тривалий час в Україні було відсутнім усвідомлення того, що соціальна політика, яка не працює на випередження, на позитивний розвиток суспільно-політичної і економічної ситуації, перетворюється не просто на гальмо, а закладає міну уповільненої дії під реформи, а разом з тим - і майбутнє України. Соціальна політика фінансувалася за залишковим принципом та впроваджувалася постфактум, як реакція на зміну загальної економічної ситуації.

Головний показник ефективності роботи влади - реальне поліпшення соціального стану кожної української сім’ї. Той факт, що відчутні економічні зрушення 2000-2001 років не привели до помітних змін у рівні життя населення, засвідчив однобічність та неповноту позитивних процесів, відтак - їхню нестійкість. Це обумовлює потребу в комплексній програмі дій, яка б ув’язала макроекономіку з добробутом конкретної людини.

Основи такої політики закладено Указом Президента України від 15 серпня 2001 року «Про стратегію подолання бідності». Стратегія визначає основні напрями проведення політики подолання бідності шляхом створення економічно-правових умов для збільшення доходів і зростання економічної активності працездатних громадян та підвищення ефективності соціальної підтримки найбільш уразливих груп населення шляхом реформування системи соціального захисту. Політика подолання бідності має, на думку її розробників, поєднуватися з політикою становлення середнього класу.

Згідно зі згаданим документом, стратегічними напрямами подолання бідності визнано:

· підвищення зайнятості населення та розвиток ринку праці;

· збільшення доходів від трудової діяльності;

· соціальне страхування як спосіб захисту особи від втрат доходу;

· запровадження консолідованої системи адресної соціальної допомоги та соціальних послуг;

· соціальну підтримку осіб з обмеженими фізичними можливостями;

· соціальну підтримку сімей з дітьми та дітей, позбавлених батьківського піклування;

· поліпшення житлових умов соціально вразливих верств населення;

· моніторинг реалізації стратегічних напрямів подолання бідності.