Мистецтво Стародавньої Греції

Визначальна риса грецького мистецтва — олюдненість. В образах богів втілювалося переконання про досконалість людини, уявлення про панування розуму, гармонії й порядку. Грецька культура започаткувала майбутні європейські цінності. Було закладено основи сучасної західної цивілізації і філософії, світової демократії, головні принципи фізико-математичних наук, театру, Олімпійських ігор. В античності провідна образотворча роль належала скульптурі.

У період архаїки (7 - 6 ст. До н.е.) грецьке мистецтво далеко пішло від примітивних форм мистецтва гомерівського періоду. Воно стало незрівнянно складніше і, що найголовніше, вступило на шлях реалістичного розвитку, насилу долаючи стійку відсталість давно сформованих умовних форм і борючись з нею. Прогресивні завоювання і відкриття в мистецтві періоду архаїки неоднаково здійснювалися в різних галузях мистецтва; всього більше їх було в архітектурі і Вазова живопису, відносно менше - в скульптурі, ще багато в чому скутою консервативними культовими традиціями.

Складність і суперечливість мистецтва періоду архаїки пояснювалися перехідним характеромцього історичного етапу у розвитку грецького суспільства.Влада голови племені, басилевса, ще у 8 ст. до н.е. була сильно обмежена пануванням родової аристократії - евпатрідів, що зосередили у своїх руках багатства, землю, рабів, - а потім, в 7 ст. до н.е., зникла зовсім. Розкладання старих первісно-общинних відносин, майнова нерівність, як і все ширше застосовувався рабська праця, призвели до додаванню у Греції рабовласницького ладу. Розвиток торгівлі та ремесел викликало розквіт міського життя і тимчасове зростання поряд з рабською і вільної праці, а разом з ним - демосу, тобто маси вільних громадян поліса, що протистояла старої родової аристократії.

Період архаїки став часом запеклої класової боротьби між старою родовою знаттю - евпатрідів і народом - демосом, тобто масою вільних членів громади. Демос складався з кількох соціальних груп (землероби, ремісники, купці і т. д.); інтереси їх не завжди збігалися, але евпатрідів були ворожі всім їм. Тому, хоча форми переходу грецьких громад до рабовласницького строю були різні, найбільш важливою і типовою для цієї пори була боротьба демосу проти евпатрідів. Евпатрідів прагнули до закабалення вільних общинників, що могло повісті розвиток грецького суспільства по шляху, в якійсь мірі нагадує шлях розвитку східних рабовласницьких деспотій. Не випадково тому в процесі формування грецького мистецтва в 7 і 6 ст. до н.е. зустрічалися твори, близькі за духом древневосточному мистецтву.

Значний вплив давньосхідних культур на мистецтво архаїки пояснювалося в основному тим, що художники, що складалася в Греції рабовласницького суспільства, вирішуючи стояли перед ними завдання, широко користувалися досвідом і досягнень-. женіямі в області мистецтва більш давніх культур рабовласницького Сходу. Разом з тим у міру того як ставало все більш ясним, що шлях складання рабовласницького суспільства в Греції істотно відрізняється від Сходу, все яскравіше виступало і своєрідність шляхів художнього розвитку Стародавньої Греції. Східні впливи, таким чином, відходили на другий план, і власне античні риси визначили характер найбільш передових і типових явищ у мистецтві архаїки.

Перемога, повна або часткова, широкої маси вільних селян, ремісників, купців і мореплавців і ліквідація старих родових установ призвели до утвердження власне античного варіанта рабовласницького суспільства.

Протягом 7 - 6 ст. до н.е. широко розсунулися межі поширення грецьких поселень. Недостатня родючість землі прирості населення на материку і островах Греції, розвиток морської торгівлі і особливо загострення соціальних суперечностей у містах-державах привели до утворення грецьких колоній по віддалених берегах Середземного і Чорного морів. Особливо велике значення в подальшій, історії давньогрецької культури мали грецькі поселення в Південній Італії і Сицилії (так звана Велика Греція).

Період архаїки був періодом створення грецького рабовласницького суспільства і держави та складання багатьох важливих сторін грецької культури і мистецтва. Це був період бурхливого розвитку суспільства, період зростання його матеріальних і духовних багатств.

Історія архаїчного мистецтва в основному була історією подолання старої художньої культури родового суспільства та поступової підготовки принципів реалістичного мистецтва рабовласницького поліса, який утвердився в подальшому, в 5 ст. до н.е., після розгрому евпатрідів.

Саме в період архаїки складається система архітектурних ордерів, яка лягла в основу всього подальшого розвитку античної архітектури. В цей час розцвітає оповідна сюжетна вазопис і поступово намічається шлях до зображення в скульптурі прекрасного, гармонійно розвиненої людини. Від найдавнішого періоду культуру архаїки відрізняють також виникнення і розквіт ліричної поезії, надзвичайно важливою для складання грецькогореалізму, поява якої пов'язано з виділенням особи з роду та інтересом до світу особистих почуттів людини.

Мистецтво архаїки відрізняється великою своєрідністю і володіє при всіх його істотних обмежених рисах власними художніми достоїнствами.

У цілому образотворчі мистецтва періоду архаїки несли в собі ще багато умовності і схематизму. Реалістичні риси, що виникали в архаїчному мистецтві, не отримували послідовно реалістичного художнього узагальнення. Композиція ще мала умовний характер, особливо групова: зображення події зводилося нерідко до символічного зіставленню фігур, або - в вазопису і рельєфі - до ряду окремих зображень, часто не пов'язаних єдністю дії, а іноді навіть і єдністю місця і часу. Разом з тим різноманітні античні міфи і сказання вперше стали предметом широкого відображення в образотворчих мистецтвах. До кінця періоду архаїки в мистецтво все частіше стали проникати і теми, взяті з реальної дійсності.

До кінця 6 ст. нові, класичні тенденції починають приходити у все більшу суперечність з методами і принципами архаїчного мистецтва. Хоча племінні відмінності давали ще про себе знати в грецькому мистецтві періоду архаїки, боротьба передових сил в архаїчному мистецтві з течіями, їм ворожими, відбувалася в усіх місцевих школах Греції і була важливіше й істотніше відмінностей між доричної і ионической школами, хоча ці відмінності були цілком виразними і досить значними.Іонічне (або ионийское) мистецтво переважно було пов'язано з культурою торгових полісів острівної і малоазійської Греції, більшість яких було населене іонійської групою грецьких племен; в цілому це мистецтво відрізнялося великою витонченістю, декоративної витонченістю, інтересом до передачі руху. Доричні (або дорійска) напрям було пов'язано головним чином з областями материкової Греції, переважно населеної дорійцями.Доричні майстра особливо наполегливо розробляли завдання створення монументального героїчного мистецтва; їхня заслуга полягала насамперед у правдивої передачі людського тіла і його пропорцій.Особливе місце в мистецтві епохи архаїки зайняла аттическая школа. У ній з найбільшою повнотою виразилися прогресивні сторони мистецтва архаїки, особливо наприкінці архаїчного періоду.