ІІІ. Посвята в лицарі в воєнний час

У воєнний час обряд посвячення у лицарське звання відбувався набагато простіше; тут на увазі ворога ніколи було витрачати час на різні урочисті церемонії. Воїну, що відзначився на полі битви лицарське звання вручалося серед табору до перемоги або після неї в проломі укріплень взятого приступом міста.

Якщо якогось з государів було бажання подвоїти сили своєї армії, не збільшуючи числа нижчих воїнів, то він створював лицарів. Якщо хто-небудь із старших зброєносців відрізнявся на полі битви, то його зводили у лицарське звання.

При зведенні в лицарське звання у воєнний час обряд посвячення був дуже простий. Знову посвящаемого вдаряли три рази мечем по плечу з проголошенням наступних слів: "В ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа, і Святого Великомученика Георгія дарую тебе лицарем". Потім слідував звичайний обряд цілування; цим і закінчувалося присвята.

Подібне ведення справ породжувало цілі мільйони героїв. Вплив пошани було до такої міри могутнім, що одне вже звання лицаря спонукало кожного перевершувати самого себе і робило з нього якусь надприродну істоту.

Лицарі, які отримали звання у воєнний час, носили й різні назви, згідно тим обставинам, завдяки яким їм дарували це почесне звання; так, були лицарі битви, лицарі нападу, лицарі підкопу та інші.

Як уже говорилося раніше, в лицарське звання зводилися лише дворяни; але були і такого роду випадки, що в це звання зводилися і простолюдини; звичайно це робилося або через будь-яких особливих заслуг простолюдина, або при будь-яких надзвичайних обставинах. Але в даному випадку один тільки государ мав право зводити простолюдина в звання лицаря, а подарований від дня посвячення робився вже дворянином і користувався всіма правами лицарського звання. Присвячувані в лицарі з простих воїнів і селян називалися "лицарями з милості" ("les chevaliers de grace"). Велике число лицарів-трубадурів вийшло з простолюдинів, і тільки завдяки своїм славним подвигам ці люди досягли такої честі. Так, у переказах про короля Артура є епізод, коли Артур присвячує в лицарі сина скотопаса. Правда, далі виявляється, що присвячений - незаконний син одного короля, але, присвячуючи його в лицарі, Артур не знав про це.

Але було ще й таке звання, якого могло домагатися тільки вище дворянство, а саме звання знаменного лицаря (les chevalier banneret). На полі битв перед знаменнними лицарями несли квадратне прапор з зображенням їх герба і девізу; такий прапор кілька нагадувало церковну хоругву.

У той час були ще знаменні зброєносці (les ecuyers bannerets). Під їх начальством служили лицарі і навіть знамениті лицарі; це робилося за наказом короля; але знаменне зброєносці ніколи не мали жодної з привілеїв рицарства.