Променева хвороба

Вражаючий вплив проникаючої радіації на Людину і на стан її працездатності залежить від величини дози випромінювання і часу, що пройшов після вибуху. У залежності від дози випромінювання розрізняють чотири ступені променевої хвороби: першу (легку), другу (середню), третю (важку) і четверту (вкрай важку).

Променева хвороба I ступеня виникає при сумарній дозі випромінювання 150 — 250 Р. Прихований період продовжується два-три тижня, після чого з’являються нездужання, загальна слабість, нудота, запаморочення, періодичне підвищення температури. У крові зменшується зміст білих кров’яних кульок.

Променева хвороба I ступеня виліковна.

Променева хвороба II ступеня виникає при сумарній дозі випромінювання 250—400 Р. Прихований період триває біля тижня. Ознаки захворювання виражені більш яскраво. При активному лікуванні настає видужання через 1,5—2 міс.

Променева хвороба III ступеня настає при дозі 400— 700 Р.Прихований період складає кілька годин. Хвороба протікає інтенсивно і важко. У випадку успішного результату видужання може наступити через 6—8 міс.

Променева хвороба IV ступеня настає при дозі понад 700 Р, що є найбільш небезпечною. При дозах, що перевищують 5000 Р, людина втрачає працездатність через кілька хвилин.

Тяжкість ураження залежить і від стану організму до опромінення і його індивідуальних особливостей. Сильна перевтома, голодування, хвороба, травми, опіки підвищують чутливість організму до впливу проникаючої радіації. Спочатку людина утрачає фізичну працездатність, а потім – розумову.Червоний кістковий мозок та інші елементи кровотворної системи найбільш вразливі при опроміненні і втрачають здатність нормально функціонувати вже при дозах0,5-1 Гр. На щастя, вони мають також чудову здатність до регенерації, а коли доза опромінення не настільки велика, щоб викликати пошкодження всіх клітин, кровотворна система може повністю відновити свої функції.

Коли ж опроміненню піддавалося не все тіло, а якась його частина, то клітин мозку, що уціліли, буває достатньо для повного відновлення пошкоджених.

Ефекти летальних доз:

А - смерть настає через кілька годин або діб внаслідок ушкодження ЦНС;

Б - смерть настає через один-два тижні внаслідок внутрішніх крововиливів

(головним чином у шлунково-кишковому тракті);

В - 50% опромінених вмирає протягом одного-двох місяців внаслідок ураження клітин кісткового мозку. Репродуктивні органи і очі також відрізняються підвищеною чутливістю до опромінення. Одноразове опромінення сім’яників при дозі всього лише в 0,1 Гр призводить до тимчасової стерильності чоловіків, а дози більше двох греїв можуть

призвести до постійної стерильності: тільки через багато років сім’яники зможуть знову продукувати повноцінну сперму, напевно, сім’яники є єдиним виключенням із загального правила: сумарна доза опромінення, отримана в декілька прийомів, для них більш, а не менш небезпечна, ніж та сама доза, отримана за один прийом. Яєчники менш чутливі до дії радіації, по крайній мірі у дорослих жінок. Але одноразова доза 3 Гр все ж таки призводить до стерильності, хоча ще більші дози при кратному опроміненні ніяк не впливають на здатність до дітонародження.

Найбільш вразливою до дії радіації частиною ока є кришталик. Клітини, які загинули, стають непрозорими, а розростання ділянок, які помутніли, призводить спочатку до катаракти, а потім і до повної сліпоти. Чим більша доза, тим більша втрата зору. Ділянки, які помутніли, можуть утворюватися при дозах опромінення 2 Гр і менше.

Більш важка форма ураження ока – прогресуюча катаракта – спостерігається при дозах близько 5 Гр. Доведено, що навіть пов’язане з рядом робіт професійне опромінення шкідливе для очей: дози від 0,5 до 2 Гр, отримані впродовж 10-20 років, призводять до збільшення густини і помутніння кришталика.

Діти також дуже чутливі до дії радіації. Відносно невеликі дози при опроміненні хрящової тканини можуть сповільнити або зовсім зупинити в них ріст кісток, що призводить до аномалії розвитку скелету. Чим менший вік дитини, тим більше пригнічується ріст кісток. Сумарна доза порядку 10 Гр, отримана протягом декількох тижнів при щоденному опроміненні, буває достатньою, щоб викликати деякі аномалії розвитку скелету, напевно, для такої дії радіації не існує ніякого порогового ефекту.

Виявилося також, ще опромінення мозку дитини при променевій терапії може викликати зміни в її характері, призвести до втрати пам’яті, а у дуже маленьких дітей навіть до слабоумства чи ідіотії. Кістки і мозок дорослої людини здатні витримувати більші дози.

Дуже чутливий до дії радіації і мозок плоду, особливо коли мати опромінюється між вісьмома і п’ятнадцятьма тижнями вагітності. В цей період формується кора головного мозку, і існує великий ризик того, що в результаті опромінення матері (наприклад рентгенівськими променями) народиться розумово відстала дитина. Хоча індивідуальний ризик при цьому великий, а наслідки приносять особливо багато страждань, число жінок, які знаходяться на цій стадії вагітності, в певний момент часу складають лише невелику частину всього населення. Це, однак, найбільш серйозний за

своїми наслідками ефект із всіх відомих ефектів опромінення плоду людини, хоча після опромінення плодів і ембріонів тварин в період їх внутрішньоутробного розвитку було виявлено немало інших серйозних наслідків, включаючи дефекти розвитку,недорозвиненість і летальний наслідок.

Більшість тканин дорослої людини відносно малочутлива до дії радіації. Нирки витримують сумарну дозу біля 23 Гр, отриману протягом п’яти тижнів, без особливої для себе шкоди, печінка - по меншій мірі 40 Гр за місяць, сечовий міхур -55 Гр за чотири тижні, а зріла хрящова тканина - до 70 Гр. Легені - надзвичайно складний орган -набагато більше вразливий, а в кровоносних судинах суттєві зміни можуть статися вже при відносно невеликих дозах.

Рак - найбільш серйозний зі всіх наслідків опромінення людини при малих дозах. Приблизно відомо, яка ймовірність захворювання на рак при отриманні людиною еквівалентної дози в 1 Гр, в результаті обстеження людей, що залишилися живими після атомних бомбардувань, і інших опромінених груп населення.

Один тип залежності (А) представляє собою пряму: це означає, що ймовірність захворювання збільшується всюди прямо пропорційно дозі опромінення. Другий тип залежності (Б) представлений випуклою кривою і передбачає, що із збільшенням дози ймовірність захворювання швидко росте при малих дозах і повільніше – при великих. Третій тип залежності (В) представлений ввігнутою кривою і передбачає, що із збільшенням дози

ймовірність захворювання зростає повільніше при малих дозах, ніж при більших.

НКДАР та інші заклади користуються припущенням про лінійну залежність ймовірності захворювання від дози, тобто залежністю типу (А). За таким припущенням можлива переоцінка ризику в області малих доз, але навряд чи можлива його недооцінка. На такій наперед відомій недосконалій, але зручній основі і будуються всі приблизні оцінки ризику захворювання різними видами раку при опроміненні.

Згідно з даними, першими в групі ракових захворювань, які уражають населення в результаті опромінення, стоять лейкози. Із рисунку видно, що, насамперед, після дворічного прихованого періоду розвиваються лейкози, досягаючи максимальної частоти через шість-сім років, потім частота плавно зменшується і через 25 років стає практично рівною нулю.

Згідно оцінок НКДАР ООН, від кожної дози опромінення в 1 Гр в основному двоє із тисячі помруть від лейкозів. Іншими словами, коли хто-небудь отримає дозу 1Гр при опроміненні всього тіла, з ураженням клітин червоного кісткового мозку, то існує один шанс із 500, що ця людина помре в майбутньому від лейкозу.

Найбільш розповсюдженими видами раку, викликаними дією радіації, виявився рак молочної і щитовидної залоз. За оцінками НКДАР, приблизно у десяти людей із тисячі опромінених спостерігається рак щитовидної залози, а у десяти жінок із тисячі -рак молочної залози (в розрахунку на кожний грей індивідуально поглиненої дози).

Однак обидва різновиди раку в принципі виліковні, а смертність від раку щитовидної залози особливо низька. Тому лише п’ять жінок із тисячі, напевно, помруть від раку молочної залози на кожен грей опромінення і, лише одна людина із тисячі опромінених, напевно, помре від раку щитовидної залози.

Рак легенів, навпаки, – безжалісний вбивця. Він теж належить до розповсюджених різновидностей захворювань серед опромінених груп населення. В доповнення до даних про обстеження осіб, які пережили атомні бомбардування Хіросіми і Нагасакі, були отримані відомості про частоту захворювання раком легенів серед шахтарів уранових рудників в Канаді, Чехословаччині та США. Відразу відзначимо, що оцінки, отримані

в обох випадках, значно розходяться: навіть приймаючи до уваги різний характер опромінення, ймовірність захворіти раком легенів на кожну одиницю дози опромінення для шахтарів уранових рудників виявилася в 4-7 разів вищою, ніж для людей, які пережили атомне бомбардування. НКДАР розглянув декілька можливих причин такого розходження, серед яких не останню роль відіграє той факт, що шахтарі в середньому старші за віком, ніж населення японських міст в момент опромінення.

Рак інших органів і тканин зустрічається серед опромінених груп населення рідше.

Згідно з оцінками НКДАР, ймовірність вмерти від раку шлунку, печінки чи товстої кишки складає приблизно 1/1000 на кожний грей середньої індивідуальної дози опромінення, а ризик виникнення раку кісткових тканин, стравоходу, тонкої кишки, сечового міхура, підшлункової залози, прямої кишки і лімфатичних тканин ще менший і складає приблизно від 0,2 до 0,5 на кожну тисячу і на кожний грей середньої індивідуальної дози опромінення.

Серед дітей, опромінених в період внутрішньоутробного розвитку в Хіросімі і Нагасакі, також не було виявлено підвищеної схильності до захворювання раком. Поки що немає єдиної думки про те, наскільки великий ризик захворювань раком при малих дозах опромінення. Необхідні подальші дослідження. Особливо корисно було б провести обстеження людей, які отримують дози, характерні для ряду професій і умов оточуючого середовища. На жаль, чим менша доза, тим важче отримати статистичний достовірний результат.

Генетичні наслідки опромінення. Серед більш ніж 27000 дітей, батьки яких отримали відносно великі дози під час атомних бомбардувань Хіросіми і Нагасакі, були виявлені лише дві ймовірні мутації, а серед приблизно такого ж числа дітей, батьки яких отримали менші дози, не відмічено жодного такого випадку. Серед дітей, батьки яких були опромінені в результаті вибуху атомної бомби, не було також виявлено статистично достовірного приросту частоти хромосомних аномалій. І хоча в матеріалах деяких вчених є висновок про те, що у опромінених батьків більше шансів народити дитину із синдромом Дауна, інші дослідження цього не підтверджують.

Насторожують повідомлення про те, що у людей, які отримують малі дози опромінення, дійсно спостерігається підвищений вміст клітин крові з хромосомними порушеннями. Цей феномен при надзвичайно низькому рівні опромінення був відмічений у жителів курортного містечка Бадгастайн в Австрії і там же серед медичного персоналу, який обслуговує родонові джерела з цілющими, як думають, властивостями.

Серед персоналу АЕС у ФРН, Великобританії, США, який дістає дози, що не перевищують гранично допустимих, згідно з міжнародним стандартом рівнів, також знайдені хромосомні аномалії. Але біологічні значення таких пошкоджень і їх впливу на здоров’я людини поки що не вияснені.

НКДАР ООН зробив спробу виразити генетичні наслідки опромінення через такі параметри, як скорочення тривалості життя і періоду працездатності. Ці параметри, звичайно, не можуть дати адекватного уявлення про страждання жертв генетичних недуг чи неймовірний відчай батьків хворої дитини.

Хронічне опромінення населення з потужністю 1 Гр на покоління скорочує період працездатності на 50000 років, а тривалість життя на 50000 років на кожний мільйон живих новонароджених серед дітей першого опроміненого покоління. Такі параметри при постійному опроміненні багатьох поколінь виходять на стаціонарний рівень:скорочення періоду працездатності складає 340000 років, а і скорочення тривалості

життя - 286 000 років на кожний мільйон живих новонароджених.