Критерії діагностики

Перелік компонентів обстеження включає:

1. Огляд хворого.

2. Вимірювання артеріального тиску, частоти дихання, частоти серцевіх скорочень, температури тіла.

3. Аускультацію серця.

4. Клінічний аналіз крові, сечі.

5. Визначення гематокриту.

6. Біохімічне обстеження крові.

7. Електрокадіографію.

8. Поширені клінічні лабораторні дослідження крові.

9. Поширені біохімічні дослідження крові (коагулограма, протеїнограма, альфа-амілаза, осмолярність та ін.).

10. Дослідження газів крові та кислотно-лужного стану крові.

11. Дослідження імунологічного стану.

12. Консультації спеціалістів за необхідністю.

Діагноз визначається на основі анамнезу і характерних клінічних симптомів, які віддзеркалюють важкість гіповолемії й гемодінамічних порушень. Частіше виникає змішаний тип дегідратації, котрий характеризується одночасними втратами води і електролітів з супутньою гіпопротеїнемією й в кожному конкретному випадку потребує визначення рівня електролітів.

Цей симптомокомплекс є свідоцтвом дегідратації і гіповолемії, які потребують першочергової корекції. Дегідратацію будь-якого типу визначає універсальний склад симптомів, що відрізняються тільки ступенем їх відбиття -спрага, перебігаюча в анорексію, неспокій, який змінюється млявістю, адинамія, западіння джерельця і очних яблук, тахікардія і гіпотензія різного значення, сухість слизових оболонок і шкіра в вигляді "стоячої складки", олігурія або анурія.

Ступінь дегідратації в значній мірі визначає гостра втрата маси тіла по дефіциту якої, можна з певною точністю прогнозувати розвиток і важкість шоку.

Втрата 5 % ваги тіла відповідає першому ступеню ексікозу, 10 % - другому ступеню, 15 % і більше відповідає третьому ступеню, що розглядається як гіповолемічний шок.

До переліку лікувальних заходів входять:

1. Реанімаційні заходи (при необхідності).

2. Інгаляція киснем.

3. Постановка назогастрального зонду.

4. Оральна регідратація.

5. Зігрівання дитини.

6. Госпіталізація в палату або у відділення інтенсивної терапії.

7. Моніторинг артеріального тиску, частоти серцевих скорочень, частоти дихання, пульсоксиметрія.

8. Забезпечення надійного судинного доступу.

9. Визначення центрального венозного тиску.

10. Контроль діурезу.

11. ШВЛ при необхідності.

12. Визначення ступеню компенсації гіповолемічного шоку.

13. Симпатоміметична підтримка кровообігу (допмін, добутрекс).

14. При необхідності застосування плазмаферезу.

В лікуванні гіповолемії важлива не тільки корекція втраченого об'єму, але і поновлення мікроциркуляції. Розрахунок об'єму волемічної терапії проводиться на основі вікової фізіологічної потреби в воді, попередніх її втрат, перспіраційних і подовжуючих втрат води.