Вивчення дібраних джерел

Вивчення літератури доцільно розпочинати з праць загального, оглядового характеру: відповідних розділів підручників і навчальних посібників, у яких матеріал викладено в найдоступнішій формі. Такий підхід дає змогу спочатку ознайомитися з коротким і найбільш загальним викладом теми, зосередити увагу на основних питаннях. Усвідомивши логіку теми, можна переходити до спеціальних, вужчих досліджень.

Вивчення книжки або окремої статті складається з кількох послідовних етапів. Читати наукову працю слід починати із загального ознайомлення з нею, під час якого з'ясовуються її проблематика, основні питання й висновки. Якщо це книжка, слід звернути увагу на титульний лист (де і коли видана), прочитати анотацію, переглянути зміст, який розкриє її побудову й дасть уявлення про зміст її розділів. Потім треба прочитати передмову, де йдеться про призначення книжки, про завдання, поставлені автором, та післямову, в якій викладено висновки дослідження. Слід також погортати книжку, звертаючи увагу на мову, авторську манеру викладу, особливості зовнішнього оформлення, розглянути таблиці, прочитати примітки. Якщо вивчається наукова стаття або наукове повідомлення, треба спочатку прочитати резюме, відомості про автора, перший та останній абзаци. Попередній перегляд дасть змогу отримати уявлення про коло питань, що розглядаються в науковій праці, і визначити спосіб подальшої роботи з нею, зокрема вирішити, чи потрібно читати її всю, чи достатньо ознайомитися з окремими розділами, сторінками, що читати передусім.

Чітко визначивши мету вивчення наукової праці, тобто усвідомивши, яку саме інформацію слід отримати в результаті вивчення, можна братися до читання книжки або статті. Під час читання необхідно уважно стежити за думкою автора, відділяючи головні положення від доказів та ілюстративного матеріалу. Для цього потрібно навчитися виділяти в тексті формулювання мети і конкретних завдань дослідження, теоретичне обґрунтування, гіпотезу, її теоретичну й експериментальну перевірку, факти, емпіричні й теоретичні узагальнення, опис методики дослідження, висновки. Читання має супроводжуватися критичним аналізом матеріалу: порівнянням позиції автора праці з міркуваннями інших учених, її аналізом з погляду головних методологічних принципів, аналізом логіки дослідження, обґрунтованості вибору методів дослідження, методичної грамотності проведення дослідження, повноти викладу матеріалу тощо. Якщо книжка або журнал є власністю студента або студент працює з ксерокопією, потрібно читати з олівцем або маркерами різних кольорів, підкреслюючи слова, фрази, виділяючи абзаци і ставлячи проти них умовні позначки або занотовуючи в лаконічній формі свої зауваження.

Якщо в тексті трапляються невідомі або не зовсім зрозумілі терміни, слід з'ясувати їх значення, звертаючись до словників або довідників загального чи спеціального призначення. Потрібно взяти за правило - не залишати незрозумілим жодного слова, жодної фрази.

Читання наукової праці обов'язково супроводжується записами.

По-перше, це дає змогу краще запам'ятати зміст прочитаного.

По-друге, ведення записів, якщо воно не є простим переписуванням, сприяє кращому розумінню сутності праці, що вивчається, адже записам передує етап аналізу, осмислювання, відбору й систематизації матеріалу.

Крім того, обмірковування і критичний аналіз прочитаного, які супроводжують ведення записів, є запорукою написання самостійної роботи. Вони не дозволять збитися на переказ опрацьованих джерел, результатом якого є набір окремих положень, фактів, висновків, пов'язаних між; собою лише тематично, а дадуть можливість узагальнити опрацьований матеріал, оцінити різні погляди на досліджувану проблему і сформулювати свою думку про неї. Нарешті, записи прочитаного є незамінними під час підготовки тексту магістерської роботи, основною частиною якого є критичний аналіз літератури з обраної теми. Здійснення такого аналізу потребує від дослідника високої сумлінності у передачі чужих думок, положень, висновків, адже він не має права перекручувати ці думки або приписувати їх комусь іншому. Ось чому без записів у науковій роботі не обійтися.

Існують різні види записів. Обрання якогось одного з них залежить від мети роботи й характеру джерела. Найкоротшою формою запису прочитаного є план - послідовний перелік питань, які розглядаються в науковій праці. Він може бути простим і розгорнутим. Основне його призначення - допомогти пригадати зміст і структуру книжки або статті.

Є два способи складання плану: один - робота над ним під час читання, інший - складання плану після ознайомлення з книжкою або статтею. У другому випадку план послідовніший, коротший і дає можливість підсумувати виконану роботу.

Ще одна коротка форма запису - анотація, або дуже стислий виклад змісту наукової праці. Анотація пишеться після того, як книжка або стаття повністю прочитана і глибоко проаналізована.

На анотацію схоже резюме. Крім елементів, які мають бути в анотації, резюме містить елементи попереднього рецензування твору. На відміну від анотації, яка коротко характеризує зміст твору, резюме зосереджується на його висновках і має оцінний характер. Резюме й анотація можуть використовуватися разом з іншими формами запису, наприклад, виписками.

Складнішою і досконалішою формою записів є тези, тобто чітко сформульовані основні положення прочитаної праці, переважно без доказів, пояснень та ілюстрацій.

Широковживаними є виписки з прочитаного окремих положень, фактів, їх здійснюють під час читання або після його завершення у формі цитати або вільного викладу. Якщо виписки роблять у формі цитат, то особливу увагу слід зосередити на їх точності, необхідно ретельно звірити їх з оригіналом і обов'язково вказати сторінку, з якої робиться виписка. Слова і фрази, які набрані в цитаті напівжирним шрифтом, урозрядку або курсивом, потрібно відповідно виділити у виписці.

Найдосконалішою формою записів є конспект. На відміну від виписок, у яких фіксуються окремі висновки, думки або факти, конспект відображає весь зміст книжки. Він містить тези, що становлять його основу, лаконічні записи роздумів, доказів, фактичного матеріалу та виписки у формі цитат. Ступінь повноти і подробиці конспектування можуть бути різними, але в будь-якому разі, перш ніж почати конспектувати, слід скласти загальне уявлення про твір, добре обдумати й зрозуміти прочитане. При конспектуванні записують лише основні положення праці, їх логічне та фактичне обґрунтування. Конспектувати особливо важливі положення рекомендується словами автора у формі цитат, узявши їх у лапки і зазначивши в дужках сторінку.

Хоч би яку форму записів студент не обирав би, він має робити їх зрозумілими, стислими і достатньо вичерпними, щоб не довелося вдруге повертатися до першоджерела.

Для записів можна використати спеціальний зошит або окремі картки, що мають розмір половини або цілого стандартного аркуша паперу. Поряд із записом обов'язково зазначають джерело (автора, назву праці, місце видання, видавництво, рік видання), сторінку, з якої робиться виписка, а також тему або проблему, до якої належить запис. Записи в зошитах легко оформлювати, вони займають мало місця, їх зручно брати з собою, але важко поповнювати новими матеріалами, критичними зауваженнями тощо. Тому значно зручніший конспект, написаний на картках. Із нього легко взяти окремі записи, його можна доповнити новими висновками. Перевага карток над зошитами полягає також у тому, що вони дають змогу класифікувати зібраний матеріал за розділами роботи, що значно полегшує користування ними. Проте ведення записів на окремих аркушах потребує більшої організованості, адже їх можна розсипати, загубити. Картки групують за темами і зберігають у поштових конвертах або в папках, на яких пишуть назву теми та відповідний пункт плану курсової роботи. Якщо виписку з одного джерела зроблено на кількох аркушах, вони мають бути пронумеровані й скріплені.

За будь-якого способу ведення записів слід залишати широкі поля й писати на одному боці аркуша. Це дасть можливість супроводжувати виписки з літератури занотовуванням своїх роздумів і суджень з того чи іншого питання, робити необхідні помітки і, в разі необхідності, доповнення. Подібні записи роблять на полях чи на зворотному боці картки. Пізніше до них можна буде додати спостереження і фактичні дані, одержані в процесі виконання дослідного завдання, які підтверджують або спростовують висновки авторів прочитаних праць.

На верхньому полі картки (або сторінки зошита) слід вказати автора, назву праці, місце видання, видавництво, рік видання й сторінку, звідки взято цитований або викладений своїми словами матеріал, а також номер пункту з плану магістерської роботи, з яким співвідноситься виписка. Як правило, на кожній картці робиться одна виписка. Проте їх може бути і декілька, якщо вони стосуються одного питання або однієї теми.

Відразу після того, як праця вивчена й законспектована, бажано написати на неї критичну рецензію, в якій висвітлити її актуальність, мету і завдання, коротко викласти і критично оцінити теоретичну позицію автора роботи, зіставивши її з теоретичними поглядами інших учених, проаналізувати методику дослідження, особливості викладу, зробити висновки щодо наукової цінності проаналізованої праці, зазначити те, що може потребувати додаткової перевірки й уточнення, а також те, з чим, на думку рецензента, не можна погодитися. При рецензуванні публікацій, які висвітлюють досвід роботи правоохоронних органів, слід виділити ті аспекти проблеми, які практичні працівники розв'язують успішно, й ті, які викликають труднощі, вказати на типові недоліки, виявлені в роботі, та їх причини.