Аналіз духовної підструктури особистості та її складових

У процесі теоретичного дослідження проблеми духовності ми дійшли висновку, що духовність як основа духовної підструктури є творчою здатністю людини до психічної самореалізації та самовдосконалення й має складну структуру.

Для здійснення аналізу складових духовної підструктури використаємо системний підхід, який передбачає розгляд об'єкта дослідження (у нашому випадку — духовності) як системи.

З позицій системного підходу за духовну підструктуру можна віднести до розряду динамічних відкритих систем. Її динамічність виявляється у здатності її структурних компонентів до певних змін, а отже до метаморфоз самої духовності, рівнів її розвитку. Відкритість даної підструкутри полягає у можливості її взаємодії на різних рівнях з біологічним та соціокультурним довкіллям.

Для найповнішого дослідження сутності та особливостей розвитку духовної підструктури, ми зараз розглянемо її структурні компоненти як підсистеми.

Потребово-ціннісний компонент. Включає духовні потреби та духовні ціннісні орієнтації. Під духовними потребами розуміється прагнення індивіда до засвоєння загальнолюдських та індивідуальних цінностей та їх створення в процесі духовних видів діяльності. В індивідуальні цінності входять переконання, ідеали, моральні імперативи, які є результатом усвідомлення оточуючого світу і свого власного місця в ньому. Загальнолюдські цінності включають: людяність, совість, добро, красу, справедливість, знання.

Цей компонент духовної підструктури забезпечує небайдужості людини у ставленні до оточуючого, яка виникає зі значущості різних сторін, аспектів навколишнього світу для її життя. Особистість починає узгоджувати і будувати свої взаємини з іншими, спрямовувати зусилля на самовдосконалення відповідно до своїх ціннісних орієнтацій, власних переконань і поглядів, що є виявом її духовних потреб у самореалізації і саморозвитку.

Духовні ціннісні орієнтації розглядаються як відносно стійка система спрямованості інтересів, потреб особистості, яка націлена на процес інтеріоризації духовних цінностей. Водночас це позитивна психічна установка на духовний тип поведінки.

Вчинково-поведінковий компонент, до якого відноситься духовний тип поведінки, духовний саморозвиток та духовний учинок.

Духовний тип поведінки виявляється у ствердженні людиною у своїй життєдіяльності гуманістичних та естетичних загальнолюдських ідеалів, тобто цінностей, які виступають як мета життєтворчості.

Духовний саморозвиток розглядається як процес здійснення суб'єктом свідомого управління своєю діяльністю та поведінкою відповідно до духовних ціннісних орієнтацій, метою якого є психічне самовдосконалення та самореалізація.

Духовний учинок - це безкорислива дія, що спрямована на збереження або підтримку існування людей, живих істот, предметів та об'єктів довкілля.

Когнітивно-інтелектуальний компонент визначається такими особливостями інтелектуальної сфери як спостережливість, допитливість, глибина, самостійність, критичність мислення.

Вольовий компонент духовної підструктури виявляється у таких якостях особистості: цілеспрямованість, наполегливість, самовладання, саморегуляція, а також відрізняються специфікою мотивів вольових дій, які ґрунтуються на духовних потребах, інтересах.

Почуттєво-емоційний компонент передбачає розвиненість емоційної сфери (здатність до переживання різноманітної гами емоцій та почуттів, у тому числі й екзистенціальних — совість, провина, сумнів, любов, віра, надія, каяття — які виконують функцію глибинного зв'язку людини зі Всесвітом, підтримують константність особистості та її індивідуальну цілісність), а також духовних станів.

Гуманістичний компонент духовності виявляється у ставленні людини до будь-якої форми життя як вищої цінності; повазі до внутрішнього світу іншої людини, яка поєднується зі здатністю до співчуття та реалізується через втілення у взаємини з цією людиною найвищих духовних цінностей — добра, краси, любові.

Естетичний компонент духовності — відображає специфічне чуттєво-емоційне та інтелектуально-когнітивне ставлення людини до навколишньої дійсності, відбивають її прагнення до краси, гармонії, досконалості і виявляється у потребі та здатності сприймати естетичні об'єкти, а також переживати почуття естетичного задоволення.