На позицію константинопольських патріархів вплинула турецька загроза, змушуючи їх шукати союзників в Західній Європі

Папа римський вбачав в унії можливість подолання внутрішнього розколу католицької церкви та поширення руху за обмеження влади папи римського, питання ці обговорювалися на Базельському соборі 1431 року.

Зазначимо, що до участі у цьому соборі запрошувалися і представники православних - посланці Свидригайла Ольгердовича (католика, що відстоював ідею автономії Руського князівства у складі ВКЛ). Останні запевнили, що вважають за доцільне здійснення локальної унії (у межах ВКЛ).

Після посідання митрополичої кафедри греком Ісідором, останній у 1438 році на Феррарійсько-Флорентійському соборі (1438-1445) від імені православної церкви, разом з візантійським імператором та всіма митрополитами та єпіскопами, підписав документ про унію на умові визнання останніми супрематії(зверхності) римського папи і головного догмата католиків про сходження Святого духа від Бога-Сина, існування чистилища. Ісідор був висвячений папою римським кардиналом для Литви, Лівонії, Русі.Однак на Русі він зустрів неоднозначну зустріч: його вітав і повністю підтримав київський князь Олександр Володимирович, надавши йому всі митрополичі повноваження і землі.У Литві віленський єпіскоп Мацей не бажав втрачати свій сан і вплив і тому не визнав повноваження Ісідора, а в Москві взагалі його зустріли вороже. Його відлучили від церкви, а тому він рушив за підтримкою до Риму. Утвердженню його у Києві перешкодили обставини політичного порядку: після смерті ініціаторів Флорентійської унії - папи Євгенія 1У (1447) і візантійського імператора Іонна Палеолога (1448), новобрані їєрархи, не отримавши допомоги від Заходу у боротьбі з турками, розгорнули кампанію проти унії. Тому Ісідор не отримав допомоги на утвердження себе митрополитом в Русі, за протекції друзів папи римського Євгена 1У (прибічник унії) його зробили легатом у Греції. Ісідор став свідком падіння Константинополя у 1453 році під ударами турків, прпожив ще 10 років, закінчивши свою духовну кар”єру у чині константинопольського патріарха-уніата.

Однак на Русі Литовській його діяльність на користь унії принесла певні результати: у 1443 році ВладиславШ (Варенчик) урівняв православне духівництво з католицьким на Галичині та Західному Поділлі. Зокрема, світській владі заборонялося втручатися у церковні справи і судочинство,підтверджувалося недоторканність маєтностей і володінь церкви. Зазначимо, що цей документ, підтверджений польськими королями у 1501, 1543 1621 роках, був правовим підгрунтям існування православної церкви у ВКЛ, а потім і в Речі Посполитій.

Московська митрополія прогнавши Ісідора у 1448 році обрала без згоди константинопольського патріарха свого ставленника рязанського владику Іону і фактично порвала з Константинополем, ставши автокефальною.Це було оформлено у 1451 році.

5. Утворення окремої київської митрополії (ХУ ст.)

Хоча останній намагався надати своїй владі загальноруського масштабу, однак у ВКЛ у 1458 році у Вільно папа римський Пій Другий за згодою константинопольського патріарха - уніата Григорія Мамми висвятив на київську митрополію учня Ісидора Григорія Болгарина з титулом “архієпіскопом київським, литовським і всія Нижньої Русі”. Відновлення київської митрополії активно підтримувавкиївський князь Семен Олелькович.

Спроби Москви зірвати це не увінчалися успіхом: на цей час єдність митрополича праволаславної церкви була ліквідована остаточно: з титулатури московських митрополитів зникає термін київський”.