Структура служби персоналу

В умовах ринкового господарювання персоналу організації притаманний високий динамізм розвитку. Він проявляється не тільки в прискоренні процесу оновлення професійних знань, навичок, але й у постійному зростанні ролі професійно важливих ділових якостей працівників. Освіта, кваліфікація та рівень розвитку професійних здібностей є нині основними якісними характеристиками персоналу. На практиці ці характеристики не завжди відповідають потребам та вимогам виробництва. Отже, для формування конкурентоспроможного кадрового потенціалу необхідно постійно проводити заходи щодо вдосконалення розроблення та реалізації кадрової політики, підвищення ефективності діяльності служб управління персоналом в організації.

Керівник служби персоналу (заступник директора підприємства з кадрової роботи та соціального розвитку колективу)

Серед основних функцій, які виконують відділи кадрів можна назвати такі:

1. Підбір, відбір (проведення співбесід, тестування), наймання персоналу.

2. Розроблення виробничої та професійно-кваліфікаційної структури персоналу.

3. Розроблення програм розвитку персоналу.

4. Створення і ведення кадрової документації.

5. Розроблення та ведення штатного формуляра організації.

6. Розроблення процедури та проведення атестації персоналу.

7. Підготовка статистичної звітності з персоналу.

8. Допомога керівництву в укладанні колективного договору

Відділ організації праці та заробітної плати:

1. Вивчення трудових процесів.

2. Розроблення посадових інструкцій.

3. Розроблення системи оплати праці та преміювання працівників.

4. Розроблення системи соціальних виплат, пільг, гарантій.

5. Планування витрат на персонал.

6. Вивчення та впровадження провідного досвіду у сфері.

Сектор підготовки кадрів:

1. Розроблення стратегічних програм підготовки кадрів.

2. Організація навчання та підвищення кваліфікації персоналу.

3. Розроблення та укладання угод з навчальними закладами щодо підготовки необхідних спеціалістів.

4.Проведення профорієнтаційної роботи.

5. Розроблення заходів та проведення виробничої й соціальної адаптації нових працівників

Лабораторія автоматизованих систем управління персоналом:

1. Організація автоматизації та механізації управління персоналом

2. Розроблення програмного забезпечення у сфері управління персоналом

3. Забезпечення функціонування єдиної комп'ютерної мережі управління персоналом підприємства.

4. Дослідження та впровадження провідного світового досвіду у сфері автоматизації управління персоналом

Соціально-психологічна служба:

1. Проведення моніторингу персоналу з питань управління та організації праці на підприємстві.

2. Дослідження морально-психологічного клімату в колективі.

3. Допомога керівникам усіх рівнів управління у вирішенні трудових конфліктів.

4. Проведення консультації та надання психологічної допомоги працівникам

Сектор охорони праці й техніки безпеки:

1. Проведення інструктажу з техніки безпеки.

2. Контроль за дотриманням нормальних умов праці.

3.Організація та проведення курсів (семінарів) щодо охорони праці на виробництві.

4. Контроль рівня побутового та медичного обслуговування персоналу на підприємстві

46. Функції та завдання служби персоналу.

В умовах ринкового господарювання персоналу організації притаманний високий динамізм розвитку. Він проявляється не тільки в прискоренні процесу оновлення професійних знань, навичок, але й у постійному зростанні ролі професійно важливих ділових якостей працівників. Освіта, кваліфікація та рівень розвитку професійних здібностей є нині основними якісними характеристиками персоналу. На практиці ці характеристики не завжди відповідають потребам та вимогам виробництва. Отже, для формування конкурентоспроможного кадрового потенціалу необхідно постійно проводити заходи щодо вдосконалення розроблення та реалізації кадрової політики, підвищення ефективності діяльності служб управління персоналом в організації.

Керівник служби персоналу (заступник директора підприємства з кадрової роботи та соціального розвитку колективу)

Серед основних функцій, які виконують відділи кадрів можна назвати такі:

9. Підбір, відбір (проведення співбесід, тестування), наймання персоналу.

10. Розроблення виробничої та професійно-кваліфікаційної структури персоналу.

11. Розроблення програм розвитку персоналу.

12. Створення і ведення кадрової документації.

13. Розроблення та ведення штатного формуляра організації.

14. Розроблення процедури та проведення атестації персоналу.

15. Підготовка статистичної звітності з персоналу.

16. Допомога керівництву в укладанні колективного договору

Відділ організації праці та заробітної плати:

3. Вивчення трудових процесів.

4. Розроблення посадових інструкцій.

3. Розроблення системи оплати праці та преміювання працівників.

4. Розроблення системи соціальних виплат, пільг, гарантій.

5. Планування витрат на персонал.

6. Вивчення та впровадження провідного досвіду у сфері.

Сектор підготовки кадрів:

1. Розроблення стратегічних програм підготовки кадрів.

2. Організація навчання та підвищення кваліфікації персоналу.

3. Розроблення та укладання угод з навчальними закладами щодо підготовки необхідних спеціалістів.

4.Проведення профорієнтаційної роботи.

5. Розроблення заходів та проведення виробничої й соціальної адаптації нових працівників

Лабораторія автоматизованих систем управління персоналом:

1. Організація автоматизації та механізації управління персоналом

2. Розроблення програмного забезпечення у сфері управління персоналом

3. Забезпечення функціонування єдиної комп'ютерної мережі управління персоналом підприємства.

4. Дослідження та впровадження провідного світового досвіду у сфері автоматизації управління персоналом

Соціально-психологічна служба:

1. Проведення моніторингу персоналу з питань управління та організації праці на підприємстві.

2. Дослідження морально-психологічного клімату в колективі.

3. Допомога керівникам усіх рівнів управління у вирішенні трудових конфліктів.

4. Проведення консультації та надання психологічної допомоги працівникам

Сектор охорони праці й техніки безпеки:

1. Проведення інструктажу з техніки безпеки.

2. Контроль за дотриманням нормальних умов праці.

3.Організація та проведення курсів (семінарів) щодо охорони праці на виробництві.

4. Контроль рівня побутового та медичного обслуговування персоналу на підприємстві

47. Співробітництво служби персоналу з іншими структурними ланками організації.

На практиці часто неможливо визначити постійний «уніфікований» тип начальника відділу кадрів. Його статус залежить як від специфіки виробництва, так і від ставлення власника (першого керівника) до ролі та значення кадрової роботи в діяльності підприємства. Наприклад, на малих та середніх підприємствах керівники, як правило, особисто заміняють відділи кадрів, орієнтуючись на «повсякденний діалог» з персоналом. На великих підприємствах, навпаки, спостерігається широкий спектр службових посад, які займають представники кадрових служб — від начальника відділу (департаменту) кадрів до заступника генерального директора підприємства (компанії).

Під час вирішення низки завдань відділ кадрів є координатором здійснення адміністративно-організаційного керівництва з управління персоналом. Лише за активної співпраці з іншими підрозділами можливе забезпечення реалізації кадрової політики підприємства, узагальнення практики роботи з персоналом для внесення пропозицій щодо її вдосконалення.

У межах своєї компетенції відділ кадрів бере участь у формуванні структури та штатного розпису організації, контролі розроблення посадових інструкцій у структурних підрозділах, підготовці організаційно-методичного забезпечення та проведення атестації персоналу.

Разом з іншими структурними підрозділами відділ кадрів розробляє річні плани роботи з персоналом, визначає щорічну та перспективну (на 5—10років) потребу в кадрах, формує замовлення на підготовку, перепідготовку й підвищення кваліфікації спеціалістів та керівників підприємства.

Начальник відділу кадрів разом з вищим керівництвом здійснює організаційно-методичне керівництво формуванням кадрового резерву та контролює виконання особистих річних планів кандидатів, вносить пропозиції щодо вдосконалення складу резерву. Спільно з керівниками структурних підрозділів він вивчає ділові якості осіб, які претендують на вакантні керівні посади, контролює добір та розстановку кадрів згідно з рівнем їхньої професійної кваліфікації, розглядає пропозиції щодо можливостей проведення підвищення кваліфікації та стажування персоналу на провідних підприємствах галузі як у межах держави, так і за кордоном.

Як правило, оперативне управління персоналом на підприємстві проводять представники відділу кадрів і лінійні керівники (начальники цехів, начальники змін, начальники ділянок). При цьому начальник відділу кадрів є головним реалізатором кадрової політики підприємства в цілому, а лінійні керівники відповідають безпосередньо за своїх підлеглих, контролюють стан виробництва, складають первинну документацію для вищого керівництва. Первинна інформація керівників структурних підрозділів аналізується працівниками відділу кадрів і дає можливість робити узагальнюючі висновки по підприємству щодо рівня виконання норм виробітку, обсягів виробництва, трудової дисципліни (кількість запізнень, прогулів), рівня плинності кадрів, рівня професійно-кваліфікаційної відповідності працівників займаним посадам і т.д.

До основних функцій відділу кадрів у сфері стратегічного управління персоналом на підприємстві належать такі:

1. Активна участь у розробленні та вдосконаленні організаційної й управлінської структури підприємства.

2. Допомога керівництву в проведенні кадрової політики щодо наймання, переміщення, звільнення, скорочення персоналу.

3. Допомога лінійним та функціональним керівникам в організації виховної роботи з персоналом для підвищення продуктивності праці, відповідальності за якість виконання роботи, забезпечення нормального соціально-психологічного клімату в колективі.

Виконання цих функцій передбачає проведення фахівцями відділу кадрів постійної роботи щодо вдосконалення методики проведення співбесід, конкурсного відбору, визначення рівня кваліфікації та професійної придатності кайдидатів на вакантні посади під час прийому на роботу, проведення атестації наявного персоналу, організацію навчання та стажування працівників напровідних підприємствах для підвищення професійно-кваліфікаційного рівня кадрового потенціалу, розроблення сучасних систем матеріального стимулювання та програм соціального розвитку трудового колективу.

Реалізація ефективної діяльності відділу кадрів у сфері управління персоналом повинна проводитись у тісній співпраці з вищим керівництвом, профспілковим комітетом та іншими функціональними підрозділами підприємства.

48. Права, обов’язки й відповідальність керівника служби персоналу.

Оскільки відділ кадрів відповідає за формування високопродуктивного та конкурентоспроможного персоналу, керівник цього відділу має досить високий статус. Діяльність начальника відділу кадрів регламентується досить широким спектром професійних прав та обов'дзків, а саме:

1. Очолювати роботу з забезпечення підприємства працівниками потрібних професій, спеціальностей і кваліфікації згідно з рівнем і профілем отриманої ними підготовки й ділових якостей.

2. Керувати розробленням перспективних і річних планів комплектування підприємства персоналом з урахуванням перспектив його розвитку, змін складу працівників унаслідок впровадження нової техніки та технології, механізації й автоматизації виробничих процесів, а також у зв'язку з пуском нових виробничихоб'єктів.

3. Вирішувати питання наймання, звільнення та переведення працівників, контролювати відповідність посади, яку вони обіймають, наявному рівню освіти та кваліфікації.

4. Забезпечувати розміщення молодих фахівців згідно з одержаною у вищих навчальних закладах професією та спеціалізацією. Спільно з керівниками підрозділів і громадськими організаціями здійснювати проведення їх стажування й виховної роботи.

5. Систематично вивчати ділові якості та інші індивідуальні особливості працівників підприємства для підбору кадрів на заміщення вакантних посад, контролювати створення та поповнення кадрового резерву.

6. Брати участь в організації підвищення кваліфікації працівників, зарахованих до резерву, підготовці їх до роботи на керівних посадах.

7. Брати участь у розробленні процедури атестації працівників, визначати коло працівників, які підлягають черговій та повторній атестації, забезпечувати підготовку необхідних документів, сприяти реалізації рекомендацій атестаційної комісії.

8. Організовувати своєчасне оформлення документації щодо прийому, переведення й звільнення працівників згідно з трудовим законодавством, положеннями, інструкціями й наказами керівника підприємства.

9. Вести облік особового складу підприємства, заповнювати та зберігати відповідно до вимог чинного законодавства трудові книжки працівників на підприємстві.

10. Забезпечувати підготовку документів, необхідних для призначення пенсій і соціальних виплат працівникам підприємства та їхнім сім'ям, проводити своєчасне надання їх в органи соціального забезпечення.

11. Організовувати розроблення та реалізацію заходів, спрямованих на вдосконалення управління персоналом на основі широкої автоматизації та механізації діяльності кадрової служби.

12. Контролювати діяльність інспекторів з кадрів, керівників підрозділів щодо своєчасного та правильного виконання наказів, розпоряджень, постанов, ухвал адміністрацій підприємства у сфері кадрової політики.

49. Професійно-кваліфікаційні вимоги до сучасного керівника служби персоналу.

Керівник відділу кадрів повинен:

Бути: висококваліфікованим фахівцем у сфері менеджменту персоналу

Мати: Повну або базову вишу освіту відповідного напряму підготовки (магістр, спеціаліст, бакалавр), післядипломну освіту в галузі управління;стаж роботи в галузі управління персоналом за фахом: для магістра або спеціаліста — не менше 2 років, бакалавра — не менше 3-х років

Знати: • принципи кадрової політики, форми та методи кадрової роботи;

• перспективи розвитку підприємництва;

• технологію виробничих процесів;

• форми та системи матеріального стимулювання праці;

• основи громадянського та трудового права;

• нормативно-правові документи з кадрової роботи;

• основи психології управління, педагогіки, соціології праці;

• організацію кадрового діловодства

Володіти:

• методикою підбору та відбору кадрів;

• методикою оцінювання персоналу;

• технікою публічних виступів;

• новітніми комп'ютерними технологіями у сфері управління персоналом

50. Номенклатура справ з кадрового діловодства.

Кадрове діловодство — це діяльність, яка передбачає створення та організацію роботи з документами особового складу з питань оформлення прийняття, переведення, звільнення, обліку, атестації, навчання, підвищення кваліфікації, стажування, пенсійного забезпечення працівників.

Кадрове діловодство ведеться за такими напрямами:

1. Облік особового складу підприємства та його підрозділів.

2. Оформлення та ведення особових справ працівників.

3. Підготовка та передача на розгляд вищого керівництва документів з особового складу, а саме: наказів про прийом, переведення, звільнення працівників, об'яву заохочення або догани тощо.

4. Підготовка наказів та інших необхідних документів для проведення атестації персоналу.

5. Підготовка звітів та інших статистичних довідок щодо змін чисельності та структури персоналу.

6. Підготовка звітів щодо стану підготовки, перепідготовки, підвищення кваліфікації працівників.

7. Ведення документації про зарахування працівників до резерву на заміщення вакантних посад.

8. Облік та реєстрація надходження документів, що стосуються особового складу підприємства, контроль за їх використанням.

9. Підготовка та передача в органи соціального забезпечення пенсійних справ працівників.

10. Підготовка документів з кадрів для передачі їх в архів на зберігання.

11. Механізація та автоматизація документування інформації з особового складу.

Перелік основних видів документів з кадрового діловодства, які оформлюють і ведуть працівники відділу кадрів:

- Створення та ведення особових справ робітників

- Ведення та зберігання трудових книжок працівників, журналів обліку трудових книжок та бланків трудових книжок

- Розроблення та ведення штатно-посадової книги (штатного формуляра)

- Розроблення та ведення алфавітної книги

- Ведення книги наказів з особового складу п-ва.

51. Склад кадрової документації та її призначення.

Комплекс документів за функціями управління кадрами містить такі основні групи:

— особисті документи працівників;

— організаційно-розпорядча документація;

— первинна облікова кадрова документація.

До групи особистих документів належать такі: паспорт, трудова книжка, військовий квиток, диплом, свідоцтво, атестат та інші документи, які засвідчують юридичне підтвердження особи працівника. Особистими є також документи, які видаються працівникам, наприклад, перепустка, посвідчення про відрядження, довідки, що підтверджують місце роботи, посаду, заробітну плату, рекомендаційні та атестаційні листи тощо.

Організаційно-розпорядча документація закріплює трудові, правовідносини громадян з установами. До організаційних належать статути, положення, інструкції, правила внутрішнього тру-дового розпорядку; до розпорядчих — накази, постанови, рішення, вказівки, розпорядження; до довідково-інформаційних — доповідні та пояснювальні записки, листи, списки, акти, протоколи, довідки, звіти.

Первинна облікова кадрова документація виконує функціюобліку працівників. Згідно з технологією реєстрації та накопичення інформації з кадрів первинну облікову кадрову документацію поділяють на дві взаємозв'язані групи: вихідні (початкові) облікові документи (особовий листок, особова картка) та похідні облікові документи, які мають другорядний (довідково-контрольний) характер (спеціалізовані картки персонального обліку спеціалістів, списки, журнали реєстрації, книги обліку).

52. Документаційне забезпечення руху кадрів.

Можливість одержання інформації про особовий склад організації забезпечується веденням відділом кадрів відповідної документації, найважливішою серед якої є трудові договори між працівниками та власником підприємства, трудові книжки та особові справи працівників.

Трудовий договір є угодою між працівником і власником організації, згідно з якою працівник зобов'язується виконувати роботу за певною спеціальністю, кваліфікацією, посадою, підпорядковуючись внутрішньому трудовому розпорядку, а власник підприємства — виплачувати працівникові заробітну плату та забезпечувати необхідні для виконання роботи умови праці.

Трудові договори укладаються на:

— невизначений термін;

— на визначений термін, що встановлюється за угодою сторін;

— на час виконання певної роботи.

Особливою формою трудового договору є контракт, у якому термін його дії, права, обов'язки та відповідальність сторін, умови матеріального забезпечення й організації праці працівника, умови розірвання, зокрема дострокового, можуть встановлюватись сторонами за домовленістю. Контракт укладається в письмовій формі й не менш як у двох примірниках. За два місяці до закінчення строку дії контракту за угодою сторін він може бути продовжений або укладений на новий термін.

Працівник вважається зарахованим, якщо на нього оформлено наказ (розпорядження), у якому зазначається дата прийому на роботу, посада, величина заробітної плати, а також можуть указуватись наявність випробного терміну або дата проведення конкурсного відбору. Після оголошення наказу про прийом на роботу працівника знайомлять з колективним договором, правилами внутрішнього трудового розпорядку, роботою, яку він буде виконувати, умовами та розмірами оплати праці, проводять інструктаж з техніки безпеки.

Послідовність розірвання трудового договору майже така сама, як і укладання. Оформляється наказ чи розпорядження про звільнення працівника з займаної посади, у якому вказуються причини та підстави звільнення. На підставі наказу чи розпорядження робиться запис у трудовій книжці, яка видається працівникові під розписку в день звільнення. Особова справа передається в архів.

Трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Вона призначається для встановлення загального, безперервного та спеціального стажу.

Особи, які влаштовуються на роботу, повинні подати власнику підприємства особисту трудову книжку, оформлену в установленому порядку. Особи, які приймаються на роботу вперше, отримують трудову книжку за місцем працевлаштування, при цьому власник стягує з працівника суму її вартості.

Трудові книжки зберігаються на підприємствах як документ суворої звітності. Відповідальність за ведення обліку, зберігання та видачу трудових книжок несе керівник підприємства або вповноважена ним особа (начальник відділу кадрів). Якщо в трудовій книжці заповнено всі сторінки відповідних розділів, вона доповнюється вкладишем. Відокремлений вкладиш не є дійсним, тому він підшивається до трудової книжки, у якій ставиться штамп з написом «виданий вкладиш», а також позначаються його номер і серія.

Трудові книжки та вкладиші до них заповнюються українською або російською мовами. До трудової книжки заносяться:

— ім'я, прізвище та по батькові працівника, дата народження;

— відомості про прийняття на роботу (посаду), переведення на іншу роботу (посаду), звільнення з роботи (посади);

— відомості про нагородження державними нагородами та відзнаками Президента України, заохочення за успіхи в роботі та інші подяки відповідно до чинного законодавства України;

—дані про відкриття, на які видано дипломи, використані винаходи та раціоналізаторські пропозиції, виплачені у зв'язку з цим винагороди.

Після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей.

У розділах «Відомості про роботу», «Відомості про нагородження», «Відомості про заохочення» трудової книжки (вкладиша) чітко за датами на підставі наказів вносяться записи про прийняття на роботу, переведення на іншу роботу, звільнення з роботи, нагородження працівника, оголошення заохочення. Закреслення раніше внесених до трудової книжки (вкладиша) неточних або неправильних записів не допускається. У разі виявлення помилки вона виправляється записом, наприклад, «запис за № таким-то є недійсним, прийнято за такою-то професією (посадою)». У відповідній графі вказуються номер наказу й дата.

Трудові книжки та бланки трудових книжок є цінними документами, тому на підприємстві ведеться їхній суворий облік у Книзі обліку бланків трудових книжок і вкладишів до них та в Книзі обліку руху трудових книжок і вкладишів до них.

53. Основні вимоги до складу та ведення особових справ працівників підприємства.

Особова справа — це сукупність документів, які містять найповніші відомості про працівника й характеризують його біографічні, ділові та особисті якості.

Особова справа посідає основне місце в системі персонального обліку працівників. Особові справи заводяться на всіх працівників підприємства після їхнього зарахування на роботу. Спочатку до особової справи заносяться документи, що відображають процес прийому на роботу, потім — усі основні документи, які виникають протягом трудової діяльності працівника в організації.

Систематизуються особові справи в алфавітному порядку або за структурними підрозділами згідно зі штатним розписом. Справи на матеріально відповідальних осіб зберігаються окремо. Кожній особовій справі надається номер відповідно до номера в штатно-посадовій книзі. Цей номер записується й в алфавітну книгу особових справ. Особова справа складається з таких документів:

1.Особовий листок з обліку кадрів з фотографією працівника розміром 4 х 6 см.

2.Автобіографія.

3. Копії документів про освіту, науковий ступінь, учене звання, ідвищення кваліфікації.

4. Перелік наукових праць (для спеціалістів, які мають вчений ступінь та звання).

5. Різного роду характеристики чи рекомендаційні листи.

6. Документи, на підставі яких видаються накази про призначення, переведення, звільнення працівника (контракт, подання, листи про переведення тощо).

7. Копії наказів (розпоряджень) про приймання (призначення), переведення та звільнення працівника або виписки з цих наказів.

8. Матеріали проведення атестації.

9. Опис документів.

Документи особової справи ведуться протягом усього часу роботи особи в організації.

Доступ до особових справ має бути обмеженим. Вони знаходяться на особливому зберіганні на рівні із секретними документами. Як правило, особові справи зберігаються в сейфах чи спеціально пристосованих для цього шафах.

Відповідальність за зберігання особових справ несе перший керівник організації або вповноважена ними особа — начальник відділу кадрів, менеджер з персоналу, юрисконсульт, секретар.

Видаються особові справи для службового користування лише особам, коло яких визначене керівником організації.

Під час звільнення працівника особові справи передаються в архів підприємства. На новому місці роботи на працівника заводиться нова особова справа.

54. Правила заповнення, ведення та зберігання трудових книжок працівників в організації.

Трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Вона призначається для встановлення загального, безперервного та спеціального стажу.

Особи, які влаштовуються на роботу, повинні подати власнику підприємства особисту трудову книжку, оформлену в установленому порядку. Особи, які приймаються на роботу вперше, отримують трудову книжку за місцем працевлаштування, при цьому власник стягує з працівника суму її вартості.

Трудові книжки зберігаються на підприємствах як документ суворої звітності. Відповідальність за ведення обліку, зберігання та видачу трудових книжок несе керівник підприємства або вповноважена ним особа (начальник відділу кадрів). Якщо в трудовій книжці заповнено всі сторінки відповідних розділів, вона доповнюється вкладишем. Відокремлений вкладиш не є дійсним, тому він підшивається до трудової книжки, у якій ставиться штамп з написом «виданий вкладиш», а також позначаються його номер і серія.

Трудові книжки та вкладиші до них заповнюються українською або російською мовами. До трудової книжки заносяться:

— ім'я, прізвище та по батькові працівника, дата народження;

— відомості про прийняття на роботу (посаду), переведення на іншу роботу (посаду), звільнення з роботи (посади);

— відомості про нагородження державними нагородами та відзнаками Президента України, заохочення за успіхи в роботі та інші подяки відповідно до чинного законодавства України;

—дані про відкриття, на які видано дипломи, використані винаходи та раціоналізаторські пропозиції, виплачені у зв'язку з цим винагороди.

Після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей.

У розділах «Відомості про роботу», «Відомості про нагородження», «Відомості про заохочення» трудової книжки (вкладиша) чітко за датами на підставі наказів вносяться записи про прийняття на роботу, переведення на іншу роботу, звільнення з роботи, нагородження працівника, оголошення заохочення. Закреслення раніше внесених до трудової книжки (вкладиша) неточних або неправильних записів не допускається. У разі виявлення помилки вона виправляється записом, наприклад, «запис за № таким-то є недійсним, прийнято за такою-то професією (посадою)». У відповідній графі вказуються номер наказу й дата.

Трудові книжки та бланки трудових книжок є цінними документами, тому на підприємстві ведеться їхній суворий облік у Книзі обліку бланків трудових книжок і вкладишів до них та в Книзі обліку руху трудових книжок і вкладишів до них.

55. Сутність та призначення штатно-посадової та алфавітної книг у діяльності служби персоналу.

Облік особового складу організації забезпечується веденням особових карток працівників, штатно-посадової книги (штатного формуляра) та алфавітної книги.

На працівників, яких приймають на постійну, тимчасову роботу та роботу за сумісництвом, заповнюються особові картки.

Особова картка — це документ, у якому міститься найсуттєвіша інформація про особу. Особова картка містить такі розділи:

І розділ — «Загальні відомості»; у ньому відображаються:

II розділ — «Відомості про військовий облік» — заповню-ється відповідно до інструкції з обліку військовозобов'язаних.

III розділ — «Призначення та переведення» — відображає дату прийому на роботу та всі переведення на інші посади, зміну кваліфікації. Усі записи з цього розділу переносяться до трудової книжки.

IV розділ — «Відпустки» — містить інформацію про надання щорічних і додаткових відпусток.

У разі звільнення працівника в особовій картці вказуються дата та причина звільнення, номер наказу про звільнення й робиться запис про те, що трудова книжка видана її власнику

Штатно-посадова книга (штатний формуляр) — це основний робочий документ відділу кадрів, який відображає стан укомплектування персоналу підприємства.

Штатно-посадову книгу веде працівник відділу кадрів на основі штатного розпису. Облік працівників у штатно-посадовій книзі ведеться за цехами, відділами та іншими структурними підрозділами. Усі записи в штатно-посадовій книзі повинні вестись регулярно одночасно з оформленням наказів про прийняття на роботу або призначення на посаду, переведення працівника в інший структурний підрозділ.

На випадок зміни штатного розпису після записів працівників за структурними підрозділами необхідно залишати місце для змін та продовження записів.Порядкові номери працівників у штатно-посадовій книзі надаються їх особовим справам та особовим карткам.

Алфавітна книга ведеться для полегшення оперативного розшуку особової справи та особової картки, а також для одержання довідкової інформації про працівників. Книга заводиться на всіх працівників за підрозділами чи категоріями персоналу залежно від структури підприємства та чисельності працюючих. Записи в алфавітній книзі здійснюються одночасно з оформленням наказів про прийняття, переведення чи звільнення працівника. Прізвище, ім'я, по батькові прийнятого працівника записуються у відповідному розділі на відповідну літеру алфавіту, а прізвища звільнених чи переведених працівників викреслюються тонкою червоною лінією.

Користуючись алфавітною книгою, можна швидко з'ясувати, де працює особа, знайти її особову картку, з'ясувати, коли звільнився чи був переведений той чи інший працівник, яка плинність кадрів у даному підрозділі.

Алфавітна книга, як правило, заводиться на підприємствах з великою кількістю персоналу.

56. Використання інформаційних технологій в управлінні персоналом.

Інформац. забезпечення УП. Інформація, використовувана в УП, по своєму х-ру поділ. на но­рмативну, довідкову, методичну, облікову, заснов. на матеріалах первинн. обліку, +звітну, являє вже в узагальненому виді й ін. Осн. джерело первинн. інформа­ції- документи відділів кадрів (особові листки по обліку кадрів, особові картки прац-ків, особові справи), накази і розпорядження, видавані керів-вом О-ції і струк­тур. підрозділів у відношенні особового складу прац-ків, пер­винн. облікова і звітна докумен­тація про виконані роботи і вико­нані оплати. Ін. джерело інф-ції- самі прац-ки зі своєю думкою по тим чи іншим питанням, матері­али соц. досліджень, результати психофізиологіч. досліджень (те­стування). Інф-ція пов. бути: об'є­ктивної (повною, несуперечли­вою, достовірною); актуальною; своєчасною; цілеспрямованою; лаконічною (стиснутою, але без втрат); комунікативною (зрозумі­лою і прийнятною для керівників і фахівців).

Характеристика інформацій­ної підсистеми.

Інформац. Підс-ма СУП забез­печує необхідними даними функ­ціональні служби і менеджерів для прийняття рішень по всьому спектру функцій керування.

Осн. задачі інформ. Підс-ми:

Збір інф-ції. Систематизація інформації. Аналіз інформації. Видача інформації для прий­няття управлінських рішень.

Інф-ція – це та, котра необхідна для комплектування кадрів, інф-ції про співробітників цієї фірми, інф-ція про різні їхні перемі­щення, інф-ція про мотивації і винагороди. Інф-ція потрібна не тільки для комплектув-я кадрів, але і для їх найб. ефект. викорис-ня.

57. Принципи вибору програмного забезпечення для вирішення різних завдань управління персоналом.

Головні функції процесу управління персоналом, що реалізуються на різних рівнях системи управління організацією, - вироблення рішень і контроль за їх виконанням. Саме необхідність забезпечення виконання цих функцій дає можливість розглядати управління персоналом як інформаційний процес, т. тобто функціонально що включає одержання, передачу, обробку (перетворення), зберігання та використання інформації, а саму ієрархічну систему управління -- як інформаційну систему.

Процес управління персоналом можна представити у вигляді безлічі узгоджених, постійно прийнятих і реалізованих рішень, спрямованих у кінцевому рахунку на досягнення головної мети функціонування організації. Вироблення кожного з цих рішень повинна бути інформаційно забезпечена.

Інформаційне забезпечення системи управління персоналом являє собою сукупність реалізованих рішень по обсязі, розміщенню і формам організації інформації, що циркулює в системі управління при її функціонуванні. Воно включає оперативну інформацію, нормативно-довідкову інформацію, класифікатори техніко-економічної інформації та системи документації (уніфіковані та спеціальні).

Для того, щоб служба управління персоналом могла успішно виконувати свої функції, необхідно дотримуватися таких вимог, що пред'являються до якості інформації:

Комплексність - інформація повинна комплексно відображати всі сторони діяльності служби: технічну, технологічну, організаційну, економічну та соціальну у взаємозв'язку із зовнішніми умовами.

Оперативність - отримання вхідної інформації має відбуватися одночасно з протіканням процесу в керованій системі або збігатися з моментом її завершення.

Систематичність - необхідна інформація повинна надходити систематично і безперервно (по можливості).

Достовірність - інформація повинна формуватися в ході досить точних вимірювань.

Інформаційне забезпечення служби управління персоналом укрупнено можна підрозділити на внемашінное і внутрімашінное. Така класифікація інформаційного забезпечення може бути використана лише за тієї умови, що в підрозділах служби управління персоналом є засоби обчислювальної техніки (безпосередньо, наприклад, персональні комп'ютери або використовуються обчислювальні ресурси організації).

а) Внемашінное інформаційне забезпечення включає: систему класифікації та кодування інформації; системи управлінської документації; систему організації, зберігання, внесення змін до документації.

Внемашінная інформаційна база являє собою сукупність повідомлень, сигналів і документів у формі, яка сприймається людиною безпосередньо без застосування засобів обчислювальної техніки.

Під внемашінной сфері в процесі управління обмін інформацією реалізується у вигляді руху документів між керованою і керуючою системами: від органу управління до об'єкта слідують документи, що містять планову інформацію (накази, розпорядження, планові завдання, плани-графіки та т. п.); по лінії зворотнього зв'язку - від об'єкта до органу управління - слідують документи, що містять обліково-звітну інформацію (інформація про поточний або Минулого стан об'єкта управління). Внемашінное інформаційне забезпечення дозволяє провести ідентифікацію об'єкта управління, формалізувати інформацію, представити дані у вигляді документів.

б) Внутрімашінное інформаційне забезпечення містить масиви даних, які формують інформаційну базу системи на машинних носіях, а також систему програм організації, накопичення, ведення і доступу до інформації цих масивів.

Основним елементом внутрімашінного інформаційного забезпечення є інформаційний масив, який представляє собою сукупність однорідних записів. Структура масиву, склад, порядок слідування записів у масиві не залежать від типу машинного носія.

58. Об’єктивні й суб’єктивні чинники зміни потреб організації у персоналі.

Кожна орг-ія на основі розрах.встановлює необхідну чисельність персоналу. На під-ві можуть виник­нути вакансії, які треба попов­нити, або ж буде існувати нестача працівників. Існують суб'єкт. і об'єкт. чинники зміни потреб О-ції в перс-лі.

До об'єкт. чинників віднос:

- ситуація на ринку праці. Вона може різко змінитися, напр, різко зросте попит на прац-ків пе­вної професії, тоді багато конку­рентів та ін. фірм пропонувати­муть вищу зарплатню для цих фа­хівців і вони перейдуть на роботу до ін О-цій.

- Робітники досягли певного віку і вийшли на пенсію. Треба приймати на роботу нових роб-ків на їх місця. Також сюди віднос погане самопочуття, хвороби, епідемії тощо.

- Змінилося урядове регу­люв-ня та законодавство, що рег­ламентує нормативи праці, умови, режиму та оплати праці.

- Екон. умови в країні. Якщо вони змінилися на краще і О-ція прагне зб-ти к-сть виробл прод-ції, то їй варто зб-шити к-ть прац-чих.

До суб'єкт. чинників віднос:

- зміна стр-ри вир-ва, яка веде до ротації кадрів. Напр. до­дали ще один цех і туди перейшла частина існуючих робітників, то треба поповнити нестачу.

- Зміна місця положення О-ції. Нарп, в-о перенесли в ін. мі­сце, і звичайно при цьому під-во втратить майже всіх своїх прац-ків і змушена буде набирати но­вих на нов. місці. Але з ін боку – це може призвести до звільнення певної к-сті коштів (напр переї­хали ближче до сировини і спож-ча, тому зменш. витрати на тран­спортув-ня) і Перед О-цією пос­тала нова мета і для реалізації планів необх. додаткові кадри.

- Персонал не може поладити з керівником і ставить питання або ми або він. Або люди не ла­дять у колективі, не праціють як одна команда, хтось підриває процес роботи.

- О-ція прийняла рішення про випуск більш складної пр-ції, що потребує більш досвідч кад­рів. Тут О-ція виршує чи звіль­няти старих і наймати нових, чи обучати наявний персонал.

59. Аналіз наявної чисельності та структури персоналу.

Під час здійснення аналізу до уваги приймається не стільки вплив на потребу в персоналі окремих чинників, скільки їхня комплексна дія. Головне завд.аналізу – кількісне визначення якісних хар-к змін, які відбулися в чисельності та стр-рі персон.за певний період, та ступінь впливу на них різних факторів.

Ан-з стр-ри персоналу викон-ть у такій послідовн:

· уточнюють заг чис-ть прац-ків, що займ осн і неосн д-тю;

· визн-ть наявну к-ть прац-ків по категоріях, як по орг-ції в цілому так і по кожній структ ланці (керівники, техн службовці, робітники, учні);

· досліджують профес-кваліф стр-ру персоналу по осн категоріях і структ ланках, порівнюючи нявну чис-ть з пото­чними чи перспективн потребами.

(Склад табл. напроти назви про­фесії йде 2 строчки – наявн і пот­реба) При аналізі чис-ті і стр-ри персоналу зайнятого розумов. працею важливо з'ясувати рівень освіти кожного прац-ка, його спец-ть та їх відпов-ть як поточ­ним так і перспективним потре­бам О-ції.

· Розробляється стр-ра персоналу за стажем роботи, статтю, віком.

· Визнач-ся також спискова чис-ть перс-лу на певну календ дату – вона включає всіх прац-ків, в тому числі прийнятих з цієї дати, і всіх звільнених, починаючи з неї. В складі списков чис-ті виділ 3 групи прац-ків: - постійні (прийняті в О-цію безстроково чи на строк > 1р за контрактом); - тимчасові (прийняті на строк до 2 міс, а для заміщення тимчасово відсутнього – до 4 міс); - сезонні (прийняті на роботу що носить сезонній хар-р сторком до 6міс). В спискову чис-ть не включ і від­нос-ся до неспискового складу зо­внішні сумісники, особи, що най­мані для разових чи спец робіт, що прац-ють на основі договорів цив-правов хар-ру, направлені на навчання та ін.

Спискова чис-ті врахов-ся в табельних записах, де відміч-ся всі роб-ки. Середньорічна чи сер-квартальна чис-ть визнач за фор­мул: ЧП_ср= (1/2 Ч₁+1/2Ч₂+…+1/2Ч_n+1) / n, де n- число періодів, з яких склад-ся даний період; ЧП_ср- сер чис-ть перс-ла за період; Ч_1, Ч₂ –чис-ть прес-ла на початок кожного пері­оду. Оскільки не всі роб-ки з тих чи ін причин щоденно бувають на роб місці, реальну величину прес-лу в кожний даний момент хар-зує його явочна чис-ть.

60. Методи визначення потреб організації у персоналі.

Для визнач потреби в робітни­ках викор-ть в осн нормативний та баланс м-ди, для Методика ви­знач-ня потреби в кваліфіков кад­рах пов забезпечув можливість розрах-ку необх чис-ті роб-ків (за осн професіями).Для визнач пот­реби в кваліфіков кадрах викор-ся в осн такі методи: нормативний (норматив насиченості, штатний, штатно-номенклатурний, штатно-нормативний), балансовий, еко­номіко-математ-го моделювання, експертних оцінок, порівняння. 1) Нормативний м-д –розрах-к заг чис-ті роб-ків (роб-ків і спец-тів окремо) на осн плануємого обсягу вир-ва і прогресивних норм виро­бітки. Варто викор-вув при роз­робці перспективн і довгострок планів (5, 10 і 20 р.) Негативн бік м-ду- треба постійно переглядати всю сис-му норм і нормативів, а це важко і трудомістко. Група штатних м-дів (доцільно використ на перспективний період до 5р) 1) Штатний м-д –використання ти­пових схем упр-ня вир-вом та ти­пових штатних розкладів. 2) Штатно-номенклатурний 3) штат-нормативний 4) Балансовий м-д викор для встановл-я відповідних пропор­цій, що пов'язує потребу в квалі­фік кадрах і можливості с-ми ос­віти, реаліз-ся шляхом розробки с-ми балансів: зведеного труд рес-сів, додатков потреби в робочих і служащих та джерел їх забезпеч-ня, отребу в підготовці кваліф ка­дів, залуч-ня молоді і учнів до ро­боти. Чис-ть допоміжних роб-ків визнач-ся виходячи із встановлен. норм ослугов-я (наладчики, слю­сарі), к-сті роб місць та коеф-ти змінності (напр, крановщики, ко­мірники). Чис-ть майстрів виробн дільниць визн-ся за нормами під­порядкованості (це оптимал. к-ть роб-ків, якою ефективно може ке­рувати 1 майстер). К-ть найчисе­льніших категорій спеціалістів (констуктори, технологи, еконо­місти, програмісти, бухгалтери) може визнач-сь за галузевими ем­пірічними формами або розрах. способом, якщо існ-ть відпов но­рмативи затрат часу на 1-цю ро­боти.

Для визнач потреби в робітни­ках викор-ть в осн нормативний та баланс м-ди, для Методика ви­знач-ня потреби в кваліфіков кад­рах пов забезпечув можливість розрах-ку необх чис-ті роб-ків (за осн професіями). 1) Нормативний м-д –розрах-к заг чис-ті роб-ків (роб-ків і спец-тів окремо) на осн плануємого обсягу вир-ва і прогресивних норм виро­бітки. Варто викор-вув при роз­робці перспективн і довгострок планів (5, 10 і 20 р.) Негативн бік м-ду- треба постійно переглядати всю сис-му норм і нормативів, а це важко і трудомістко. Група штатних м-дів (доцільно використ на перспективний період до 5р)

Методи екстраполяції – розповсюдження встановлених в минулому тенденцій на майбутній період; розповсюдження вибіркових даних на іншу частину сукупності, що не була піддана спостеріганню.

Метод експертних оцінок є засобом залучення досвіду спеціа­лістів та керівників до встановлення величини потреби в персо­налі. Перевагою цього методу є те, що його використання не по­требує значних витрат. Суттєвий недолік методу — значна похиб­ка в оцінці.

Сутність експертного методу проявляється в тому, що експерт­ну оцінку потреби в персоналі складає група компетентних пра­цівників (експертів). Кожен учасник групи пропонує власну ве­личину чисельності персоналу, а після колегіального обговорен­ня встановлюється загальна, узгоджена величина.

61. Сутність, призначення та етапи аналізу робіт.

62. Методи збору інформації для аналізу робіт.

При проведенні аналізу роботи важливо знати думку досвідченого працівника, а також думку безпосереднього керівника. Проте їх розуміння суті робіт на даній посаді і вимог до особи, яка займає її, нерідко бувають різні, й ці відмінності в однаковій мірі необхідно враховувати. Для отримання аналітичної інформації користуються наступними методами.

Самореєстрація. Згідно з одержанням інформації цим методом працівник, який займає певну посаду, сам відбирає інформацію про роботу і заносить її у формі посадового опису. Цей метод найбільше підходить для цілей структуризації роботи, зміни виробничих задач, навчання, процесу оцінки результатів. Він особливо цінний для визначення цілей діяльності співробітника та визначення критеріїв і стандартів виконання.

Інтерв’ювання. Це співбесіда з працівником, який займає дану посаду. Інтерв’ю з керівником, колегами чи підлеглими дає додаткову інформацію. Цей метод потребує багато часу, високих навиків інтерв’юєра, щоб не допустити втрати і перекручення інформації.

Опитування з використанням:

1) контрольних списків питань. Цей метод зручний з погляду простоти відповідей на питання. Проте адекватність зібраної інформації залежить від якості складання списку і його відповідності конкретній роботі. Це чітко структуризований список ознак (операцій), які відносяться до робіт. Працівник повинен визначити, можна використати чи ні ту чи іншу ознаку до даної роботи. Часто використовується і шкала, яка вказує важливість чи тривалість часу, який затрачається на операції;

2) опитувальних листів, які можуть бути як стандартними, так і розробленими в самих організаціях, можуть бути сильно структуризованими подібно до контрольних списків, чи менш конкретними, пропонуючи респонденту дати більш “приватно” відповідь на загальне питання. Вони використовуються в тих випадках, коли багато людей виконують однойменну роботу.

Робочі щоденники. Цей метод одержання інформації являє собою ведення щоденних записів про трудову діяльність працівника і кількість витраченого на неї часу. Він корисний для управлінських посад і дозволяє зібрати великий об’єм інформації, але потребує багато часу, якщо не розроблена особлива форма ведення щоденника.

Групові методи. Співбесіди можуть бути організовані на груповій основі. Якщо група працівників виконує однакову роботу, ці методи дозволяють зекономити час і забезпечити більш чіткий збір інформації. Різновидністю групового методу є “мозкова атака”, тобто обговорення проблеми групою експертів.

Спостереження. Пряме спостереження – процес занесення інформації про виконання роботи на папір, або фіксація побаченого кінокамерою (“фотографія робочого дня”) із записом коментарів. Це найкращий спосіб збору інформації разом із співбесідою.

Метод критичних ситуацій. Джерело інформації – сам працівник від якого інформацію збирають методом співбесіди або методом щоденника критичних ситуацій. Респондентів часто просять назвати (згадати) кроки (критичні ситуації) у процесі успішного виконання завдання або займання посади, також ситуації і дії (моделі поведінки), що привели до провалу.

63. Розроблення критеріїв підбору претендентів на вакантні посади.

Після визначення потреби в працівниках починається етап розроблення вимог до кандидатів на посади або критеріїв підбору. З цією метою розробляють кваліфікаційну карту, карту компетенцій або портрет ідеального кандидата.

Кваліфікаційна карта – вимоги до освіти, кваліфікаційного рівня, досвіду роботи.

Карта компетенцій – знання,навички, здібності, характеристики необхідні для ефективного виконання працівником роботи.

Портрет ідеального кандидата – карта компетенцій та кваліфікаційна карта.

64. Технології пошуку та залучення кандидатів на вакантні посади.

Для забезпечення ефективного підбору кадрів необхідно залучити необхідну кількість претендентів, застосовуючи внутрішні та зовнішні джерела.

Внутрішні джерела - власні працівники, що знаходяться в кадровому резерві.

Зовнішні джерела – залучення кандидатів не з організації.

Методи залучення: інтерв’ю, тестування, графологічна експертиза, астрологічний прогноз.

65. Зовнішній та внутрішній ринки праці як джерела поповнення й оновлення персоналу.

Внутрішніми джерелами по­повнення персоналу орг-ції вис­тупають працівники, які вже пра­цюють в ній.ПЕРЕВАГИ: Поява шансів для службового росту. Низькі витрати на залучення ка­дрів Претендентів на посаду до­бре знають в організації. Претендент на посаду знає дану організацію. Збереження рівня оплати праці, що склались у да­ній організації. Швидке запов­нення штатної посади, що звіль­нилася, без тривалої адаптації Звільнення займаної посади для росту молодих кадрів даної орга­нізації «Прозорість» кадрової політики тощо

НЕДОЛІКИ (внутр) Обмежені можливості для виборів кадрів Можливості появи чи напруже­ності суперництва в колективі у випадку появи декількох претен­дентів на посаду керівника Поява панібратства при рішенні ділових питань, тому що тільки вчора претендент на должность керівника був нарівні з колегами Небажання відмовити в чому-небудь співробітнику, що має ве­ликий стаж роботи в даній органі­зації тощо.

До засобів зовнішнь­ого набору відносяться:обяви в газетах, по радіо, телебаченню, на рекламних щитах, у громадському транспорті, публі­кація оголошень у газетах і про­фесійних журналах, звертання до агентств по працевлаштуванню і до фірм, що поставляють керівні кадри, напрямок людей, що ук­лали контракт, орг-ія має використовувати свята, фестивалі, презентації, задля інформування громадськості про наявні вакантні місця. Та кож джерелом постачання кадрів можуть бути профспілки. ПЕРЕВАГИ: Більш широкі можливості ви­бору Поява нових імпульсів для розвитку організації (Поява нових працівників – новий імпульс до дії. Саме молоді й ініціативні ме­неджери не бояться таких людей) Нова людина, як правило, легко домагається визнання Прийом на роботу покриває абсолютну пот­ребу в кадрах можна одержати людей талановитіших, ніж ті, які є в розпорядженні організації. Крім того, легше одержати людей з уже необхідною кваліфікацією, ніж навчати і розвивати своїх лю­дей. НЕДОЛІКИ: Більш високі витрати на залучення кадрів Висока питома вага працівників, прийнятих зі сторін, сприяє росту плинності кадрів Погіршується соціально-психологічний клімат в організації Високий ступінь ри­зику при проходженні іспитового терміну Погане знання організа­ції Тривалий період адаптації Блокування можливостей служ­бового росту для працівників ор­ганізації Велика плинність кад­рів – велика можливість помилки Погроза погіршення соціально-економічного клімату

66. Переваги та недоліки зовнішніх і внутрішніх джерел поповнення й оновлення персоналу.

Внутрішніми джерелами по­повнення персоналу орг-ції вис­тупають працівники, які вже пра­цюють в ній. ПЕРЕВАГИ: Поява шансів для службового росту. Низькі витрати на залучення ка­дрів Претендентів на посаду до­бре знають в організації. Претендент на посаду знає дану організацію. Збереження рівня оплати праці, що склались у да­ній організації. Швидке запов­нення штатної посади, що звіль­нилася, без тривалої адаптації Звільнення займаної посади для росту молодих кадрів даної орга­нізації «Прозорість» кадрової політики тощо

НЕДОЛІКИ (внутр) Обмежені можливості для виборів кадрів Можливості появи чи напруже­ності суперництва в колективі у випадку появи декількох претен­дентів на посаду керівника Поява панібратства при рішенні ділових питань, тому що тільки вчора претендент на должность керівника був нарівні з колегами Небажання відмовити в чому-небудь співробітнику, що має ве­ликий стаж роботи в даній органі­зації тощо.

До засобів зовнішнь­ого набору відносяться:обяви в газетах, по радіо, телебаченню, на рекламних щитах, у громадському транспорті, публі­кація оголошень у газетах і про­фесійних журналах, звертання до агентств по працевлаштуванню і до фірм, що поставляють керівні кадри, напрямок людей, що ук­лали контракт, орг-ія має використовувати свята, фестивалі, презентації, задля інформування громадськості про наявні вакантні місця. Та кож джерелом постачання кадрів можуть бути профспілки. ПЕРЕВАГИ: Більш широкі можливості ви­бору Поява нових імпульсів для розвитку організації (Поява нових працівників – новий імпульс до дії. Саме молоді й ініціативні ме­неджери не бояться таких людей) Нова людина, як правило, легко домагається визнання Прийом на роботу покриває абсолютну пот­ребу в кадрах можна одержати людей талановитіших, ніж ті, які є в розпорядженні організації. Крім того, легше одержати людей з уже необхідною кваліфікацією, ніж навчати і розвивати своїх лю­дей. НЕДОЛІКИ: Більш високі витрати на залучення кадрів Висока питома вага працівників, прийнятих зі сторін, сприяє росту плинності кадрів Погіршується соціально-психологічний клімат в організації Високий ступінь ри­зику при проходженні іспитового терміну Погане знання організа­ції Тривалий період адаптації Блокування можливостей служ­бового росту для працівників ор­ганізації Велика плинність кад­рів – велика можливість помилки Погроза погіршення соціально-економічного клімату

67. Маркетинг ринку праці та ринку освітніх послуг.

О-ція звертається до ринку праці задля поповнення своїх ка­дрівю На ринку праці присутні посередники – агентства з праце­влаштування, які допомагають безробітним та О-ціям. На ринку праці представлені всі кадри, які є наявними на даний момент. До ринка праці О-ція звертається коли хоче залучити нові кадри з зовн. сер-ща. Проте тут треба па­м'ятати про те, що не всі безробі­тні або ті, хто вже працює але не за фахом або хоче змінити місце роботи звертаються до ринків праці і є зареєстрованими там. Тому часто О-ції оголошують ко­нкурсний відбір кадрів на певні посади або ще звертаються до агенств щоб підшукали їм відпо­відний персонал. До того ж на ринка праці видно роб силу яка є наявною і її можливо залучити, можна провести співставлення наявних кадрів О-ції та ринку праці, порівняти рівень цін на роб силу (зарплата) тощо. Що ж сто­сується ринку освітніх послуг, то до нього О-ція звертається пере­важно для підвищення рівня ква­ліфікації наявного в ній персо­налу або набору нових й молодих кадрів. До речі, у деяких О-ціях існує навіть політика набору пев­ної к-сті молодих недосвідчених (щойно з ВУЗу) кадрів. По-перше, це забезпечує влив нових сил у колектив, по-друге, молоді кадри хочуть швидко й рішуче просіва­тися по службі, тому воно готові на роботу зверх норми і таке по­дібне, по-третє, така рішучість і енергійність молодих кадрів підс­відомо примушує існуючий пер­сонал працювати краще, виникає здорова конкуренція і якщо цією ситуацією вміло і вдало керувати можна отримати великих резуль­татів при залученні, здавалося б, недосвідчених “зелених” кадрів. До того ж проводиться робота зі студентами старших курсів базо­вих шкіл чи інститутів спрямова­них на практику з інших вузів. Фахівці підрозділів керування пе­рсоналом разом з керівниками ві­дповідних підрозділів, де прохо­дять практику студенти, прово­дять підбор студентів, найбільш здатних, схильних до керівного роботі, і підготовку їхній до кон­кретної діяльності в підрозділах організації. Студентам, що успі­шно пройшли підготовку і прак­тику, видається характеристика-рекомендація для напрямку на роботу у відповідні підрозділи даної організації. Молоді фахівці, що не проходили практику в да­ній організації, при прийомі на роботу тестуються і їм виявляє­ться консультаційна допомога.

68. Використання послуг служб зайнятості, приватних агентств, навчальних закладів у підборі персоналу.

Підбір персоналу (рекрутинг) — це процес виявлення найпридатніших і підготовлених працівників з числа кандидатів на вакансію. Як правило, за рекрутинг в компанії відповідає служба персоналу (або менеджер по персоналу). Її фахівці привертають лінійних менеджерів підрозділів, в які підбираються співробітники, на етапах узгодження вимог до кандидатів, відбору і ухвалення рішень про прийом на роботу.

Приватні агентства по підбору персоналу. Як правило, це вельми дорогий спосіб залучення необхідного фахівця. До цього методу працедавці вдаються після того, як випробувані менш витратні способи, або у тому випадку, коли керівництво побоюється звинувачень в переманюванні працівників з інших компаній і хоче вийти на цих фахівців через посередника. Ціна послуг агентства коливається в середньому від 10 до 25 % суми річного доходу працівника і залежить від складності пошуку кандидата, особливостей вакантної посади, термінів, місцезнаходження компанії і ряду інших чинників. Звичайно ж, для виконання складного або педантичного доручення слід звертатися до тих, що зарекомендували себе рекрутерам — вони не тільки допоможуть закрити вакансію, але і запобіжать просочуванню інформації

Пошук кандидатів безпосередньо в учбових закладах. Вузи і технікуми — постійне «джерело» фахівців. Все чаші компанії прагнуть встановити партнерські відносини з учбовими закладами, щоб впливати на підготовку потрібних кадрів: як відомо, «простіше навчити, ніж перенавчити

Державні агентства зайнятості. Уряди більшості сучасних держав сприяють підвищенню рівня зайнятості населення, створюючи для цього спеціальні органи, зайняті пошуком роботи для громадян, що звернулися за допомогою. Кожне бюро має базу даних, що містить інформацію про людей, що зареєструвалися: вік, освіта, кваліфікація, професійний досвід

69. Рекрутмент як особливий вид послуг у підборі персоналу.

сторія українського рекрутмента, як сервісу з обслуговування бізнесу, завдячує своїм виникненням першим західним брендам, що з’явилися у нас на початку 90-х. Вони не пішли звичним шляхом відкриття мережевих підструктур, що обслуговують їх офіси у світі.

Ринок праці в Україні не надихав до широкої діяльності. Вітчизняним рекрутерам, не кажучи про розвиток, навіть для належного функціонування бракувало їхньої долі сегменту ринку, а іноземним і поготів. Та світові бренди треба було обслуговувати, і мережеві рекрутери відправляли в Україну своїх консультантів-агентів, які протягом кількох днів здійснювали огляд та відсіювання кандидатів і пропонували замовнику найдостойнішого. Так при мінімальних зусиллях та витратах виконувалися замовлення з найму персоналу на ключові посади іноземних роботодавців. Історія пам’ятає активну діяльність, здійснену у такий спосіб компанією Hill International.

Іноді агенти використовували базу українських рекрутерів-субпідрядників – своїх партнерів. Інші, менш відповідальні кадрові позиції мали закривати саме вітчизняні агентства. І грати треба було за правилами, які диктували іноземні фірми. Досвіду більшало.

Перший повноцінний мережевий рекрутер прийшов на наш ринок в 1997 році. Це була нідерландська компанія Antal. Та ставши найбільш прибутковою в галузі серед компаній СНД в 1998 році, у 1999 вона звернула діяльність в Україні. За всіма оцінками, свою фатальну роль відіграла загальна криза вітчизняної економіки.

Згідно хронології далі апелюємо до досвіду фірми Personal Select, що мала офіси в Східній Європі. Наша країна також попала в зону інтересів агентства. З часом представництва Personal Select придбала потужна транснаціональна рекрутерська мережа TNP. З тих пір український рекрутмент починає відлік функціонування на внутрішньому ринку справжнього мережевика зі світовим ім’ям. Щоправда, нещодавно TNP перекупила компанія Hadson, в результаті чого виникла структура Hadson- TNP. Та, на думку експертів, в найближчому майбутньому слід очікувати, що в назві залишиться лише перша частина.

В результаті в Україні наразі працює лише одне мережеве агентство. Але хто ж задовольняє основну масову частку потреб ринку? Вітчизняні компанії, які пропонують порівняний зі світовими рекрутерами сервіс. Визначити рівень їх компетентності або хоча б дати їм вичерпний термін – непросте завдання. В межах матеріалу пропонуємо одне з найоб’ єктивніших нині: “агентства довгого обслуговування”. Це визначення передбачає цілий спектр консалтингових послуг, крім власне найму персоналу, що є свідченням тривалості і надійності співпраці.

За словами керівника психологічної служби компанії Ancor SW Али Коняєвої, зовсім не за горами та година, коли світові галузеві бренди у всій своїй красі та величі відкриють офіси в Києві. Вже зараз ними активно ведеться дослідження ринку та його перспективності. І тоді в дечому повториться історія кризи 1998-1999 років, коли значна частина українських рекрутерів зникла. Якщо на поточний момент в столиці є близько 70 таких фірм, то з приходом світових мережевиків, їх кількість може зменшитися до 30-40.

Та поки далеко до сумних перспектив. Відмітимо, що зараз ринок відчуває небувалий підйом в розвитку. Причина цього, насамперед в підвищенні активності ко