Педагогічна концепція К.Д. Ушинського, її суть та реалізація в соціально-історичному аспекті

Становлення державного суверенітету України, відродження культури її народу потребують переосмислення педагогічних надбань багатьох учених-педагогів, зокрема освітянської спадщини Костянтина Дмитровича Ушинського. Від рівня впровадження ідей видатного педагога в практику значною мірою залежить створення якісно нової національної системи виховання. Адже саме основоположним підґрунтям у спадщині К.Д. Ушинського є ідея народного, національного виховання. Тому сучасне прочитання творів педагога-практика є особливо актуальним.Українець за походженням, К.Д. Ушинський усіє єством був врослим в український національний ґрунт. Але, як і його знаменитий земляк М. Гоголь, через великодержавницькі обставини був змушений служити російській науці, за що титуловано його “видатним російським педагогом”, “основоположником російської педагогіки”. Тим часом його лекції, статті, реферати, книги і підручники були наповнені рідним йому за духом матеріалом; інколи настільки, що це викликало звинувачення в українофільстві. Все життя Ушинський прагнув прислужитися справі української освіти, ратував за українські школи, але завжди перед ним поставала глуха стіна нерозуміння, нехтування та заборони. Єдине, що вдалося, - померти на рідній землі й бути в ній похованим та заповісти свою маєтність на розвиток українського шкільництва. Згодом його дружина і доньки, збудувавши в Києві і в кількох селищах Сумщини (Сіверянщини) школи, передали значні кошти на заснування в Чернігові педагогічного інституту та на інші благодійні справи.

Заслуга К. Ушинського передусім у тому, що він розглядає педагогічну науку в тісному взаємозв’язку з філософією, історією, психологією, анатомією та фізіологією людини, а також з педагогічною практикою. На його думку, педагогічна наука може розвиватися тільки на основі передового педагогічного досвіду. К. Ушинський вважав педагогіку наукою і мистецтвом. Будь-яка практична діяльність, спрямована на задоволення духовних потреб людини, є великим мистецтвом, а педагогіка як наука – найвище мистецтво, тому що задовольняє найбільшу з потреб людини і людства загалом – прагнення до вдосконалення.Однією з основних ідей, які пропагував К. Ушинський, є ідея народності у вихованні. У статті “Про народність у суспільному вихованні” він дав високу оцінку всім народам Росії, народність вважав основою виховання підростаючого покоління в дусі патріотизму, любові до батьківщини та свого народу. Народ, на його думку, - джерело всі надбань матеріальної та духовної культури, тому треба вивчати історію, географію, економіку, мову, літературу, мистецтво та інші науки. Народна творчість, поезія, пісні, музика, образотворче мистецтво – джерело культури народу. Однією з ознак народності є мова, найкращий виразник духовної культури кожного народу.

Важливу роль у підготовці людини до життя К. Ушинський відводив її моральній вихованості. Моральне виховання дитини слід починати з найменшого віку і здійснювати постійно і систематично. Воно має бути спрямоване на формування у дітей кращих моральних рис і почуттів: патріотизму і гуманізму, любові до праці і дисциплінованості, чесності і правдивості, почуття обов’язку і відповідальності, власної гідності і громадянського обов’язку, скромності, твердості волі і характеру та ін. Головними методами і засобами морального виховання дітей та молоді є переконання, заохочення і покарання (але в жодному разі не тілесні), власний приклад вчителя, а також батьків і старших, правильний режим навчання тощо. Особливе місце у моральному вихованні вчений відводив фізичній праці, вважаючи за потрібне правильно поєднувати її з працею розумовою. У статті “Праця в її психічному і виховному значенні” він наголошує на великому значенні фізичної праці у вихованні дітей та молоді, у розвитку суспільства загалом. Пропонує залучати дітей до різних видів праці, виходячи з практичних потреб школи і сім’ї: самообслуговування вдома і в школі, допомога батькам по господарству, праця в саду й на городі, допомога вчителям у виготовленні наочного приладдя та ін. Організовувати дитячу працю слід таким чином, щоб діти отримували від неї насолоду, не перевтомлювалися.

Як видатний педагог-методист, К. Ушинський дав низку цінних порад щодо організації навчально-виховного процесу у школі. На його думку, для правильної організації навчання дітей, розвитку їх розумових здібностей треба знати їх вікові та індивідуальні особливості, передбачати правильне дозування змісту навчального матеріалу, посильність його для учнів, послідовність і систематичність вивчення, розвиток свідомості й активності учнів, міцність засвоєння знань, виховуюче значення та ін. Ці дидактичні принципи навчання він детально розробив в своїх творах.

К. Ушинський вважав, що у процесі навчання необхідно розвивати пам’ять – пасивну (мимовильну) і активну (довільну), використовуючи повторення навчального матеріалу.Значну увагу приділяв К. Ушинський розробці методики роботи вчителя на уроці, радив запроваджувати різноманітні ефективні методи і способи навчання: пояснення нового матеріалу, повторення пройденого, вправи, письмові та графічні роботи учнів, індивідуальні й фронтальні форми роботи на уроці, облік знань учнів тощо. Зосереджувався він і на питанні реалізації на уроці освітньої та виховної мети навчання. Щоб привчити учнів до самостійної роботи і прищепити їм інтерес до навчання, треба допомагати їм у навчанні, розвивати мислення, виховувати працездатність. Він був прихильником поєднання існуючих на той час формальної (розвиток пам’яті, уваги, мислення, мови) і матеріальної (вивчення матеріалу навчальних предметів) освіти.

К.Д. Ушинський у своїй творчості неодноразово звертався до бесіди і розповіді як до методів навчання, і детально обґрунтовував їх доцільне використання з педагогічних та психологічних позицій. І хоч сам автор не використовував понять “технологія”, “методика” щодо конкретних вимог організації розповіді, бесіди і взагалі слова вчителя на уроці, його поради у своїй сукупності створюють цілісну технологічну систему, яка спроможна допомогти і сучасному вчителеві.В основі дидактичної концепції великого педагога лежить “основний закон дитячої природи”: “...дитина потребує діяльності неперервно і втомлюється не від діяльності, а від її одноманітності. Змусьте дитину сидіти, - і вона дуже швидко втомиться; лежати – теж; іти вона довго не може, не може довго говорити, співати, читати, і...довго думати; але вона грається і рухається весь день, змінює і змішує усі види діяльності, і не стомлюється ні на хвилину; а міцного дитячого сну достатньо, щоб відновити дитячі сили на майбутній день”. Ця особливість дитини накладає певний відбиток і на діяльність учителя: він має забезпечити неперервну активність учня через зміст і організацію навчання. Урок має бути побудований так, що від початку і до кінця дитина змушена мислити, а цього неможливо досягнути, якщо пропонувати одноманітні види й прийоми роботи. Відомо, що вчитель з часом звикає до апробованих роками прийомів і методів навчання. Але якщо він не шукає нових підходів і деталей, то поступово його діяльність втрачає свою доцільність, бо “...рутина звільняє учня від необхідності мислити”. Потрібно прагнути, щоб у кожному виді діяльності “...учень змушений був думати, як її виконати, а не тільки згадувати, як вона виконувалася”.