Анотація

Анотація (від лат. annotatico – зауваження, примітка) – це стисла узагальнювальна характеристика роботи з погляду змісту й призначення.

Анотація обов’язково складається з двох частин: бібліографічного опису (вихідні дані джерела відповідно до чинних ДЕСТів) і власне тексту. Сутність і призначення анотації полягають у тому, що вона є стислою характеристикою джерела інформації та відповідає на питання, про що йдеться в цьому джерелі. Анотація не розкриває змісту наукового джерела, а лише інформує про наявність наукового джерела певного змісту й характеру. Анотація дозволяє користувачеві скласти достатнє й об’єктивне уявлення про наукову публікацію і тим самим допомагає в пошуку, відборі та систематизації інформації. Виокремлюють такі види анотації:

1) за змістом і цільовим призначенням – довідкові (описові, інформаційні) та рекомендаційні;

2) за повнотою охоплення змісту анотованого джерела – загальні та спеціалізовані (в тому числі аналітичні);

3) за глибиною розгортання інформації анотації поділяють на розширені та реферативні;

4) за рівнем використання засобів автоматизації анотації поділяють на інтелектуальні, тобто складені людиною, і формалізовані – складені з використанням комп’ютерної техніки;

5) за формою бувать традиційними та телеграфними;

6) за кількістю анотованих джерел – монографічні та зведені (або групові).

Найбільшого поширення у науковій та в навчально-науковій діяльності набули довідкові анотації, що характеризують наукове джерело за тематикою і проблематикою.

У будь-якій анотації представляється стандартний бібліографічний опис джерела, вказується його тема й визначається його адресат. Коротко можуть бути наведені інші відомості, такі, як проблематика джерела, її актуальність, новизна інформації, практична цінність джерела, опис його змісту й структури.

Структура анотації

1. Бібліографічний опис джерела (відповідно до Держстандарту).

2. Тема джерела.

3. Інші відомості про джерело (факультативно, вибірково).

4. Адресат джерела.