Правила виховання вольових зусиль в процесі тренувань

1. Виховання волі слід починати з незначних труднощів, поступово підвищуючи їх інтенсивність. Роль малих зусиль у вихованні волі на початкових стадіях процесу тренувань досить велика: вони сприяють формуванню у спортсмена впевненості у своїх силах. Однак абсолютно легкі завдання не придатні для виховання вольового зусилля. Виховне значення мають тільки значні, але в той же час труднощі, які можна подолати. Якщо перепона стає неподоланою, у спортсмена з’являється невпевненість у своїх силах.
2. Необхідно викликати у тих, хто тренується, прагнення виконати поставлену задачу. В значному ступені складність завдання визначається силою спонукальних причин, що змушують людину виконувати ту чи іншу дію. Педагогічний досвід показує, що для виховання і укріплення у спортсмена здатності до вольових зусиль слід пропонувати йому вирішувати більш складні, ніж звично, задачі, ставлячи при цьому змагальні цілі. Участь у змаганнях здатна пробудити на значні зусилля навіть тоді, коли самі завдання за своїм змістом і характером не викликають у тих хто займається достатнього інтересу.
3. Потрібно створювати у спортсмена впевненість в тому, що складне завдання, яке пропонується, може бути виконано. Дуже часто ті, хто займається не докладають зусиль волі, що вимагаються від них тільки тому, що невпевнені у своїх силах і здібностях. В таких випадках важливо показати вправу, але так, щоб спортсмени переконались, що і вони здатні зробити теж саме і подолати дану складність.
4. Слід викликати у спортсменів швидкі і енергійні вольові зусилля. Всі вправи, що застосовуються для виховання вольових зусиль в більшості випадків досягають своєї мети тільки тоді, коли вони проводяться енергійно і в швидкому темпі. Вялі, розслаблені рухи приносять тільки шкоду.
5. Необхідно вимагати, щоб спортсмен виконав завдання із зосередженням уваги, не відволікався на сторонні подразники, не переривав роботу.
6. Слід прагнути виробляти здатність до тривалих вольових зусиль, застосовуючи вправи на витримку.
7. Слід домагатися результативності вправ, що застосовуються для виховання вольових зусиль; зусилля волі, затрачені задарма, руйнують здатність до вольового зусилля.

Загальними для всіх видів спорту є вольові якості: цілеспрямованість, дисциплінованість, впевненість (об’єднують і цементують інші вольові якості).

Порівняльне значення вольових якостей в окремих видах спорту (за Ф. Геновим)

Позитивними вольовими якостями (сміливість, рішучість, стійкість) володіють спортсмени із сильною, врівноваженою і рухливою нервовою системою. (Добре розвинуті збудливий і гальмівний процес дозволяє спортсмену напружувати і перенапружувати свої сили)

Негативні вольові якості (нерішучість, слабоволіє, страх) в своїй основі містять структурні особливості слабкої нервової системи. (слабо виражені збудливий і гальмівний процеси нездатні на сильні вольові прояви, рефлекторно проявляються при настанні умов, за яких ці зриви вперше виникли).

Негативні вольові якості пов’язані з появою умовнорефлекторних змін в діяльності вегетативної системи (раптова м’язова слабкість, серцебиття, розлади ендокринної діяльності, зміни в роботі кори головного мозку, з’являється розсіяність, неможливість зосередити увагу, викривленні відчуттів і сприймань, неправильні уявлення і неадекватне розуміння явищ, що відбуваються в навколишньому середовищі. Бувають випадки, коли внаслідок перенапруги нервових процесів і надмірного посилення гальмівного процесу виникають невпевненість у своїх силах, упадок сил, в’ялість, незацікавленість у подальшій участі у змаганнях.

Для подолання негативних вольових проявів рекомендують застосовувати:

1) «охоронну терапію» - зниження нормативних вимог, активна допомога тренера в подоланні труднощів, застосування страховки, відволікання від обставин, пов’язаних із спогадами про пережиті раніше зриви.

2) «тренувальну терапію» - удосконалювати гальмівні процеси, здатність свідомо подавляти різні види страху, пригнічений стан, нерішучість тощо, застосовувати педагогічні методи, засновані на розмірковуваннях.