Сутність влади з погляду системного підходу

Включеність відносин влади на правах підсистеми в системний об’єкт дозволяє абсолютно по-іншому підійти до визначення сутності влади. На думку Т. Парсонса, влада тоді впевнено виконує взаємозв’язані обов’язки, які об’єднані в систему колективної організації, коли ці обов’язки легітимовані відповідно до їх відносин, до колективної мети і коли у разі неслухняності існує можливість примушення за допомогою негативних соціальних санкцій за наявності дійсної сили примушення.

З’ясуємо деякі терміни:

· «об’єднання в систему» – здатність переносити владу з одного зв’язку на інший, що представляється як політичний еквівалент економічному розділенню бартерних і ринкових зв’язків;

· «легітимація відповідно до відношення до колективної мети» – ухвалення даного зв’язку обома сторонами відповідно до їх функцій у досягненні мети даної системи;

· «негативні соціальні санкції» – використання матеріальних позбавлень як певний моральний тиск для досягнення передбаченої поведінки об’єкта владної дії, поведінки, бажаної для того, хто використовує владу в даній ситуації.

За системною теорією, влада пронизує соціальні структури і має властивість перетікати від одних структурних елементів до інших у результаті складних структурних обмінів. У разі обмеження дії зовнішнього середовища сума влади в системі залишається незмінною (за аналогією із сумою грошей, що передається одним суб’єктом іншому) і диференціюється серед структурних одиниць, побудованих за ієрархічним принципом, який в умовах організації означає, що можливе ухвалення рішень та контроль вищих рівнів управління відносно низьких, але не навпаки.

З погляду системного підходу влада завжди заснована на узгодженні, (яке швидко порушується або довготривале) щодо застосування керівним органом владних ресурсів. Ці угоди регулюються організаційною колективною метою, заснованою на загальній системі цінностей, що у свою чергу призводить до єдиної системи санкцій за порушення владних встановлень.

Відповідно до системної теорії влади:

1. Влада в організацію спочатку дається ззовні з двох джерел:

а) від системи більш високого рівня, в яку дана організація входить як підсистема, коли, наприклад, міністерство або інша висока інстанція пропонує фахівцю посаду директора організації;

б) задається ринковою кон’юнктурою, коли фірма створюється з певними прерогативами влади у керівників фірми.

2. Влада спочатку надходить тільки на найвищий рівень управління організацією й у виді строго обмеженої суми влади.

Так, директор підприємства або президент фірми одержує владу над певною кількістю ресурсів може впливати на певне число працівників згідно зі суворо визначеними нормами.

Сума влади, що надається вищому ешелону керівництва, може зберегтися на первинному рівні. Зокрема, це характерне для малих організацій, де може бути один керівник – директор, а вся решта персоналу складається з виконавців. Проте зі зростанням організації директор передає частину своїх повноважень на більш низькі рівні управління, оскільки неможливо одному вирішувати всі питання управління організацією. Передачу владних повноважень від вищого керівництва на більш низькі рівні називають делегуванням влади або делегуванням владних повноважень.

Делегування влади породжує важливу управлінську проблему в організації – проблему втрати влади. Для пояснення механізмів втрати і придбання влади в системному підході використовують принцип «zero sum» (нульової суми), запозичений з теорії ігор, – приріст влади в однієї частини системи на певну величину з неминучістю призводить до втрати влади в іншій частини (або інших частин) системи на цю ж величину. Іншими словами, якщо керівник втратив якусь частку своєї влади в соціальній групі, то хтось придбав цю частку в тому ж обсязі.

Таким чином, при делегуванні влади, тобто при передачі керівництвом організації владних повноважень керівникам підрозділів, керівництво організації всякий раз втрачає владу. Це означає, що керівники підрозділів організації самі можуть визначати заохочення і покарання, проводити власну кадрову політику і т. ін. Але в роботі з підлеглими керівники не втрачають свою владу назавжди. В іншому випадку вище керівництво організації просто не мало б влади над керівниками підрозділів.

Причини збереження влади керівниками:

1. Керівник може повернути владу, делеговану керівнику нижчого рівня, за допомогою контролю його діяльності. Звітність низового керівника і компетентність вищого керівника в питаннях, що стосуються діяльності підрозділу організації, дозволяють вищому керівнику надавати чіткі вказівки, застосовувати владні повноваження і тим самим відбирати делеговану владу. Коли вищий керівник здатний здійснювати чіткий контроль за діяльністю керівників підлеглих йому підрозділів, він при делегуванні влади ніби дає її у позику на певний час (до контрольної перевірки).

2. Вищий керівник завжди має такий важливий ресурс влади, як посадовий статус в організації. Використовуючи формальні структурні зв’язки, він може, наприклад, здійснити реорганізацію підрозділу, який вийшов з-під контролю.

3. Відповідно до норм управління в організації вищі керівники мають зберігати за собою контроль за зв’язками із зовнішнім середовищем. Вище керівництво будь-якої організації вельми хворобливо реагує на ті ситуації, коли підлеглі їм керівники підрозділів самостійно і без їх відома налагоджують зв’язки із зовнішнім середовищем (укладають угоди, проводять обмін ресурсами і т.і.). Ця реакція цілком природна, оскільки вище керівництво перешкоджає втраті власної влади, позбавляючи низьких керівників доступу до додаткових владних ресурсів. У деяких випадках вище керівництво не здатне повернути делеговану владу через неможливість здійснення належного контролю за діяльністю підрозділів, наприклад, через недостатню компетенцію, недосконалу технологію, брак інформації, відсутність зворотного зв’язку з підлеглими.