Поняття соціальної комунікації і підходи до його визначення

Суспільство – це результат взаємодії спільно діючих індивідів і соціальних груп. Під комунікацією у суспільстві мають на увазі спілкування, обмін думками, знаннями, відчуттями, схемами поведінки тощо. «Обмін» у даному випадку є метафорою. З погляду соціології, комунікація – це процес соціальної взаємодії та обміну повідомленнями, інформацією між двома і більше людьми. У ході комунікації здійснюється обмін спеціальними знаковими утвореннями (повідомленнями), в яких відображені думки, ідеї, знання, досвід, ціннісні орієнтації, програми діяльності сторін, що спілкуються. Комунікації є основним і зв’язуючим процесом у здійсненні управлінської діяльності, реалізації соціальних технологій.

Результати соціологічних досліджень свідчать про те, що керівник від 50 до 90 % всього часу витрачає на комунікацію. Ефективно працюючі керівники – це ті, хто ефективні в комунікаціях. Комунікації є основою управлінської діяльності в організаціях, оскільки зв’язують через обмін інформацією всі її елементи в єдине ціле. Тому організації існують в комунікаціях і через комунікації.

Соціальний світ – це завжди простір безперервної комунікації, де всі проблеми розв’язуються через спілкування, діалог і дискусію. Комунікації є основою управлінської діяльності в організаціях, оскільки зв’язують через обмін інформацією всі її елементи в єдине ціле. Тому організації існують у комунікаціях і через комунікації.

Поняття комунікації походить від латинського «соmmunicatiо» (зв’язок, повідомлення). Тому в широкому значенні слова «комунікація» має два значення:

а) встановлення зв’язку одного місця з іншим;

б) передача інформації від людини до людини.

У соціології комунікація постає як основна форма соціальної взаємодії між людьми.

Основні функції комунікації:

1) інформативна – передача достовірних або помилкових даних;

2) інтерактивна (спонукальна) – організація взаємо­дії між людьми (розподіл функцій, вплив на настрої, поведінка співрозмовника) шляхом застосування різних форм дії: наказ, прохання);

3) 3. перцептивна – сприйняття одного одним парт­нерами зі спілкування і встановлення на цій основі взаєморозуміння;

4) 4. експресивна – збудження або зміна характеру емоційних пере­живань.

Парадигми соціальної комунікації:

· у механістичній парадигмі під комунікацією розуміється однонаправлений процес кодування, передачі інформації від джерела і прийому інформації одержувачем повідомлення;

· діяльністній – комунікація розуміється як спільна діяльність учасників комунікації (комунікантів), в ході якої виробляється загальний (до певної межі) погляд на речі й дії з ними.

Підходи до вивчення соціальної комунікації:

1) соціальний – орієнтується на вивчення комунікативних засобів через реалізацію соціальних функцій комунікації;

2) мовний – пов’язаний з проблемами міжособової комунікації;

3) комунікативний – аналізує проблеми впливу масової комунікації на розвиток суспільних відносин.

Моделі соціальної комунікації:

1) загальна теорія комунікації (Г. Маклюен) визначає розвиток комунікативних засобів як загальний характер культури і як зміну історичних епох.

Г.Маклюен виділяє наступні етапи розвитку комунікативного процесу:

· виникнення мови і міфологічної свідомості;

· винахід І. Гутенбергом у XV ст. друкарського верстата;

· широке розповсюдження аудіовізуальних засобів.

Таким чином, Г. Маклюен зробив основний акцент на технічні засоби досліджуваного процесу, додавши їм значущість основного детермінанта у розвитку комунікативних процесів;

2) лінійна модель (Г. Ласуел) визначає такі компоненти комунікаційного процесу: комунікатор; повідомлення; канал комунікації; адресат повідомлення; ефективність розуміння повідомлення;

Г. Лассуел виділив три основні функції комунікації як управлінського процесу:

· спостереження за навколишнім середовищем для виявлення загрози суспільству і визначення можливостей здійснення впливу на ціннісні орієнтації цього суспільства і/або його складових частин;

· кореляція співвідношення складових частин цього суспільства в поведінковій діяльності;

· передача соціальної спадщини від покоління до покоління.

У даній моделі акцент робиться на активність комунікатора, а реципієнт виявляється тільки об’єктом комунікаційної дії. Проте результат комунікації не просто зміна свідомості, відчуттів, настанов або поведінки слухача (глядача, читача), це ще і досягнення певного ступеня згоди або незгоди реципієнта з тим, що, як і чому повідомляється комунікатором;

3) інтеракціоністська (Т. Ньюкомб) – суб’єкти комунікації рівні у правах, пов’язані як взаємними очікуваннями та настановами, так і загальним інтересом до предмета спілкування. Комунікація виступає як реалізація такого інтересу за допомогою повідомлень, які передаються. Ефект комунікаційної дії виявляється в зближенні або віддаленні точок зору комунікатора і реципієнта на загальний предмет, що фактично означає розширення, або, навпаки, звуження можливостей їх взаєморозуміння і співпраці. На першому плані постає досягнення згоди між партнерами з комунікації.