Системний підхід до вивчення управління

Суспільне життя не можна зробити повністю соціально регульованим. Поряд зі свідомим управлінням у суспільстві завжди було стихійне управління, або, інакше кажучи, були стихійні регулятори суспільних процесів. Стихійне управління − це процеси, що виникають спонтанно, поза свідомою діяльністю людей і впливають на хід та результати цілеспрямованих людських дій. Люди не можуть відвернути стихійного розвитку подій, але можуть пристосуватися до нього. Стихійне управління не слід розглядати лише як щось негативне. Деякі види його (наприклад, ринок) мають величезний самоорганізуючий потенціал. У соціально і економічно розвинених державах межі стихійного регулювання постійно звужуються. Пізнаючи напрями, в яких розгортаються ті чи інші процеси під впливом стихійних регуляторів, люди намагаються досягти своєї мети за допомогою важелів свідомого управління, значення яких дуже велике.

На відміну від стихійного, свідоме управління базується на принципово інших засадах, адже суспільство зацікавлене в ефективності свого функціонування, у прогнозованості наслідків певних дій у соціумі. Тому наука управління має базуватися на чітко визначених методологічних засадах, на комплексі обґрунтованих тез і рекомендацій.

Виходячи із цього видається доцільним детальніше зупинитися на розуміння суспільства як системи, адже однією з базисних методологічних парадигм сучасної соціології взагалі й соціології управління зокрема вважають системний підхід, системний аналіз.

Соціальна система є сукупністю суспільних відносин, які складаються в результаті спільної діяльності людей і соціальних груп. Соціальна система спільно з економічною визначає цілі матеріального та духовного виробництва, суспіль­ної політики, формує принципи, засоби і методи її організації.

Розуміння соціальної системи визначається системним мисленням, системним підходом, коли під системою розуміють сукупність окремих елементів, які вступають у взаємодію один з одним, утворюючи цілісність, що являє собою не арифметичну суму цих елементів, а принципово нове утворення.

Системний підхід – це комплексне вивчення досліджу­ваного предмета як єдиного цілого з погляду системного аналізу, урахування всіх взаємозв’язків, розгляд окремих структурних складових, виявлення ролі кожного з них у за­гальному процесі функціонування системи. З другого боку, це виявлення впливу системи загалом на її окремі елементи. У со­ціології управління системний підхід визначив усю систему управління, в якій реалізуються його основні функції.

У суспільстві існує тісний зв’язок між усіма елементами, що складають соціальну систему: технічним, технологічним, орга­нізаційним, економічним, соціальним.

Будь-яка соціальна система складається з двох самостійних підсистем: керуючу та керовану, кожну з яких можна розглядати як відносно самостійну зі своїми специфічними рисами.

До керуючої підсистеми належить комплекс елементів, які цілеспрямовано впливають на колективи людей, що діють у системі, на яку спрямовані управлінські заходи. Керована під­система складається з елементів, які забезпечують такі види діяльності, як створення матеріальних і духовних цінностей, надання різноманітних послуг. У соціології управління ці підсис­теми отримали назву суб’єктів та об’єктів управління.

Під суб’єктами управління розуміють соціальні інсти­тути (організації), виробничі колективи, просто особистості, які фактично ухвалюють управлінські рішення. Суб’єкти – це ті, хто впливають, будучи безпосередньо задіяними в процесі управління. До суб’єкта управління висувають під­вищені вимоги, тобто: компетентність, наявність адміністратив­ного хисту, який може бути як вихований, набутий, так і даний від природи.

До керованої підсистеми належать усі елементи, які забезпе­чують безпосередній процес створення матеріальних та духовних благ або надання послуг. Об’єктом управління на будь-якому рівні (підприємство, установа, організація, суспільство за­галом) є люди – колективи або окремі особистості з їх інди­відуальними характеристиками – волею, розумом. У суспіль­стві управляють об’єктами, але не варто забувати, що це – живі люди, які діють у певних історичних, політичних, кліматичних умовах тощо. Тому завдання суб’єкта – створити певні організа­ційні форми, в яких тільки й може оптимально працювати об’єкт.

Зазвичай людина в системі управління одночасно може ви­ступати і як об’єкт, і як суб’єкт управління. Наприклад, керівник середньої ланки є підлеглим для керівника вищого рівня, керів­ником для своїх безпосередніх під­леглих.

Управління є функцією системи, її властивість − життєзабезпечення. Іноді й управління тлумачать як процес реалізації функцій. Отже, управління най­більш сильно та нерозривно пов’язане з природою системи, підпорядковане законам її функціонування та розвитку, залежить від умов, в яких ця система існує. Завдяки управлінню система поряд із забезпеченням своєї цілісності оптимізує своє функціонування, приводячи його у відповідність до об’єктивних закономірностей, що характеризують якісну визначеність конкретного системного утворення. Процес управління пов’язаний з обміном інформацією та енергією між регулюючим і регульованим компонентами, які є обов’язковими для всіх саморегульованих систем – біологічних, соціальних, технічних.

Управління виникає принаймні з двох обставин. По-перше, коли в регулюючій підсистемі подано кілька варіантів виконання одного з окремих процесів сукупного циклу відтворення цієї системи. Отже, управління виникає там, де є проблема вибору. По-друге, коли між регулюючою і регульованою підсистемами існує особлива форма зворотного зв’язку, яка дає змогу регулюючій підсистемі «оцінити» стан регульованої підсистеми та залежно від результату оцінювання заблокувати всі, крім одного, варіанти виконання певного процесу. Управління, таким чином, постає як процес нормування, що забезпечує стійкість розвитку системи, її рівновагу, гарантію запобігання потрясінням і катаклізмам.

Управління як специфічний засіб організації має низку характерних особливостей. По-перше, як уже було зазначено, воно повністю залежить від системи, що зумовлює не тільки її природу, а й цілеспрямованість. Друга особливість полягає в тому, що керівний вплив має, як правило, значну енергію (один телефонний дзвінок може привести в дію величезні потоки ресурсів, інформації, енергії, тисячі людей забезпечують виконання розпорядження чи наказу міністра та ін.). Третя особливість полягає в тому, що центр управління може перебувати далеко від керованого об’єкта, тобто джерело керівного впливу перебуває поза межами об’єкта управління.

У суспільстві відбуваються також процеси управління, які не санкціонує жодний керівний орган. Наприклад, національні традиції, що тисячоліттями регулюють поведінку великих груп людей. У цьому випадку маємо справу зі стихійними, спонтанними процесами соціального управління − процесами саморегулювання, які здійснюються в суспільстві у зв’язку з дією загальнолюдських цінностей, норм моралі, ідеалів кожного конкретного суспільства.

Таким чином, управління, виконуючи функцію узгодження, забезпечуючи взаємозв’язок і взаємодію між різними частинами єдиного цілого, значною мірою визначає результативність спільних дій, породжує нову продуктивну силу, яка істотно відрізняється від простої арифметичної суми її складових, − силу системності, єдність дій.

Змістовий модуль 2. Еволюція соціологічної теорії управління

2.1. Передумови виникнення соціології управління.

2.2. Ідеї управління в рамках класичного етапу розвитку соціології.

2.3. Генезис та еволюційний розвиток загальної соціологічної теорії управління.