Методичні поради. Розглядаючи питання семінарського заняття, слід зазначити, що складно-щі людського самоусвідомлення в ХХ ст

Розглядаючи питання семінарського заняття, слід зазначити, що складно-щі людського самоусвідомлення в ХХ ст. поставили проблему культури у центр філософських дискусій та сперечань. Це обумовлено саме тим, що люди-на, як така, формується в соціально-культурному середовищі. Аналізуючи походження й історичну еволюцію поняття «культура»; необхідно усвідомити, що наприкінці ХХ ст. на місце численних спроб дати одне-єдине визначення культури прийшло розуміння, що більш важливо окреслити її суттєві характер-ристики, до яких можна віднести все, що створено людиною, сукупність створених при цьому цінностей; досягнення в результатах матеріальних і духовних перетворень максимального ступеня досконалості та виразності внутрішніх можливостей людини, способи збереження, використання та розпо-ділу культурних цінностей, тощо. Існує багато визначень терміна «культура» (понад 500). Це пояснюються багатогранністю феномена та широким вживан-ням терміна в конкретних дисциплінах. Культуру стали розуміти як «людя-ність», що виділяє людину з природи.

Культура як термін походить від латинського слова «cultura» – обробіток, освіта, розвиток. Культуру поділяють на матеріальну і духовну. Матеріальна культура – це сукупність матеріальних благ, створених людською працею, на кожному етапі суспільного розвитку. Духовна культура – це рівень інтелектуального, морального, естетичного та емоційного розвитку суспільства.

Таким чином, «культура» є сукупністю матеріальних і духовних цін-ностей, що відображають творчу діяльність людей в освоєнні світу, в процесі історичного розвитку суспільства, це є якісна характеристика стану суспіль-ства.

Еволюцію поглядів на культуру також варто розглядати, виходячи з хронологічних меж її розвитку: від античності – до наукових тлумачень ХХІ століття. При цьому слід звернути особливу увагу на з’ясування суті і змісту ціннісного підходу до тлумачення культури.

Цінність є визначальною характеристикою світогляду особистості, що освоює певну систему суспільних цінностей. Соціальні здобутки відбиваються у свідомості окремої людини у вигляді ціннісних орієнтацій, які є необхідною умовою підтримки нормативного порядку в суспільстві. Засвоєння системи цінностей – основа соціалізації особистості. Тому поняття цінності вказує на культурну, суспільну чи особистісну значимість явищ і фактів дійсності. Отже, усе розмаїття світу можна розглядати як предметні та духовні цінності, об'єктні цінності, тобто оцінювати світ з погляду добра і зла, істини і помилковості, прекрасного і потворного, справедливого і несправедливого тощо.

Необхідно приділити увагу також осмисленню категорії «цінність» в різні історичні епохи, розглянути ціннісні концепції Платона і Арістотеля, І. Канта («категоричний імператив»), Г. Гегеля, Рудольфа-Германа Лотце і В. Віндель-банда. В результаті осмислення змісту цієї категорії видатними філософами стане зрозуміло як сформувалось філософське вчення про природу, походження і розвиток цінностей, яке отримало назву «аксіологія».

Таким чином, цінність являє собою загальновизнану в суспільстві норму, сформовану в певній культурі, що задає зразки і стандарти поведінки людини і впливає на вибір нею оптимальних варіанті, а також основних життєвих цілей індивіда і засобів їх досягнення.

Вивчаючи друге питання, потрібно звернути увагу, на систему категорій культури, що є найбільш фундаментальними поняттями для розуміння куль-турних закономірностей, процесів та зв'язків, на основі яких здійснюється пізнання явищ культури. До них, у першу чергу, відносяться філософські і специфічні культурологічні категорії. Суто філософськими категоріями є: сві-домість, світогляд, матерія, базис, надбудова, одиничне, особливе та загальне, причина та наслідок, необхідність та випадковість, зміст та форма, сутність та явище, можливість та дійсність, система та елемент. До філософсько-етичних найважливіших культурологічних категорій можна віднести такі: добро, зло, життя, смерть, любов, свобода, віра, чоловіче, жіноче тощо. Серед специфічно культурологічних категорій найбільш усталеними є цінність, культурна домі-нанта, культурна ієрархія, культура, цивілізація, цінність, ментальність, іденти-фікація, культурний тип, культурний код, культурний стиль, культурні об’єкти, культурогенез, культурні властивості, культурні норми, архетипи.

Розглядаючи типологію культур, слід приділити увагу співвідношенню масової і елітарної, традиційної і сучасної культури. Традиційна і сучасна культура постійно перебувають у взаємодії, – хоча сучасна культура й загро-жує традиційній її витісненням. При вивченні цієї проблеми виникає не-обхідність з’ясування співвідношення культури і цивілізації. Культура і циві-лізація багатьма вченими тлумачаться з різних позицій, які можна об’єднати в три основні підходи:

1) генетичний: культура творить цивілізацію; перша є неповною, завершеною, поки не втілиться у другій;

2) структурно-функціональний: культура і цивілізація є різними сторонами людської діяльності як системи і жодна з них неможлива без іншої;

3) дисфункціональний: цивілізація створюється культурою як реалізація її творчого потенціалу, в інтересах вільного розвитку людини: однак, часто досягнуті результати стають стереотипними, шаблонними, ведуть до втрати сенсу, «висоти» культурних цінностей, формують ілюзію самодостатності й самовдоволення цивілізації.

Доцільно звернути увагу студентів, що основними концепціями культури прийнято вважати еволюціоністську, антропологічну, філософську, соціологіч-ну, революційно-демократичну, циклічну. Субкультура як складник культури визначається специфікою змісту таких загальних ознак, як предмети, що складають умови і об’єкт інтересів її членів; способи реалізації взаємодій і відношень між ними, критерії оцінки взаємодій і станів субкультури в цілому.

Третє питання пов’язане з розглядом функцій культури. Під час його викладення необхідно розкрити функції культури – пізнавальну, інформатив-ну, виховну, світоглядну, регулятивну, аксіологічну, виховну, та ін.

Вивченню об’єкта і предмета дисципліни «Історія української культури» присвячене четверте питання.

Об’єктом навчальної дисципліни «Історія української культури» є весь процес – від зародження вітчизняної культури до її сьогодення – в усіх його деталях, зв’язках, аспектах, тенденціях і закономірностях.

Предметом цієї дисципліни є історія української культури в її закономірностях та основних видах: матеріальній (виробничій, розподільчій, обміну, споживчій) і духовній (політичній, правовій, моральній, естетичній, релігійній, науковій, філософській) культурі.

Студентам варто звернути увагу на схожість і відмінність національної і світової культури. Світова культура складається з найбільш значимих досягнень національних культур. Основою національної культури є матеріальні і духовні досягнення нації.

По закінченні обговорення теми необхідно оволодіти змістом таких категорій: як культура, матеріальна і духовна культура, основні методологічні принципи дослідження культури, функції культури, спадкоємність, цінності, антропологія, аксіологія, артефакт, культурна система, контекст, культурологія, історія культури, спадкоємність та новаторство в культурі.