Російська школа геополітики

Важливим етапом становлення російської геополітики вважається праця В. П. Семенова-Тян-Шанеького (1870 — 1942) "Про могутнє територіальне володіння стосовно до Росії. Нарис із політичної географії" (1915), методологічна роль якої полягає у відході від дихотомічної парадигми. Автор відстоював ідею, що історичний розвиток ішов шляхом синтезу морських і континентальних частин Землі, яскравим прикладом чого є історія Росії.Серед оригінальних ідей: виокремлення трьох форм "територіальних систем політичної могутності (кільцеподібна, клаптикова та "від моря до моря"); з метою збереження цілісності Росії необхідно посунути її культурно-економічний центр до географічного центру, у виділену автором Російську Євразію.Біля джерел суто євразійства, яке ввібрало в себе головні ідеї слов'янофілів, стояли П. Савицький, М. Трубєцькой, Г. Флоровський.Суть праць євразійців, і зокрема Петра Савицького (1895— 1968) — "Степ та осілість" (1922), "Географічний огляд Росії-Євразії" (1926), "Географічні та геополітичні основи євразійства" (1933) та ін., полягала в тому, що Росія є особливим цивілізаційним утворенням; синтезом європейського та азійського начал; осередком проживання особливої євразійської нації (тут євразійці наближаються до фашистської ідеї національної винятковості. — В. С); "Євразією" не у фізико-географічному, а в ідейному розумінні. Прагнучи відокремити Росію від Європи, автор наголошував, що неправильно вести відлік розвитку Росії від Київської Русі (провінції), і вітав монголо-татарське ярмо, завдяки якому Росія досягла своєї геополітичної самостійності і зберегла духовну незалежність від агресивного романо-германського світу. Важливу роль при цьому відіграло православ'я, яке, за словами М. Трубєцькоґо, трансформувало улус Батия в Московську державу. Загалом євразійці головним ворогом російської самобутності та джерелом криз вважали Європу, в тому числі пов'язаний з нею панславізм. Майбутнє Росії вони бачили у створенні всесвітнього антиєвропейського руху.За доктриною П. Савицького, окрім "монгольського духу", першопричина самодостатності Росії-Євразії полягає в її географічному положенні та особливостях "місцерозвитку". Теорія "місцерозвитку" є аналогом німецького Raum і свідчить про "органіцизм" євразійців. У книзі "Географічний огляд Росії-Євразії" П. Савицький декларує: "Соціально-політичне середовище і його територія мають злитися для нас в одне ціле, в географічний індивідуум або ландшафт". Звернення до "місцерозвитку" давало євразійцям змогу уникнути конкретних рецептів щодо національних, расових, релігійних, культурних тощо проблем, оскільки все підкорялося принципові "ідеократії", протилежному ліберальній демократії. Розбудова Росії на євразійський кшталт мала спиратися на соборність і братську любов, державну власність, первісний духовний імпульс зверху донизу.В рамках євразійства розроблено центро-периферійну модель, де континент Євразія поділяється на серединний континент, тобто власне Євразію (разом з українськими землями. — В. С.), та два периферійні світи (азійський і європейський).Новітній етап розвитку російської геополітики розпочався з кінця 80-х років XX ст. і представлений в основному геополітикою неоєвразійців та близьких до них націонал — більшовиків.