Циклічна парадигма геополітики: сутність, основні моделі

Циклічна парадигма в геополітиці базується на довготривалих циклах розвитку світового господарства М. Кондратьєва. Циклічність розвитку природи і суспільства в останні роки досліджували А. Тойнбі, Дж. Ґолдстайн, І. Валлерстайн, В. Цимбурський, Дж. Модельські, В. Томпсон, П. Тейлор та ін. Суть парадигми полягає у тому, що геополітична система світу змінюється циклічно. Зміна циклів — військових, лідерства, гегемонії — зумовлює перегрупування великих держав, зміну їхніх геополітичних полів та інституційне облаштування світу. Дослідження геополітичних циклів потребує системного підходу, особливо при вивченні чинників, які виводять державу (актора) на пік хвилі.

Геополітична модель Х. Маккіндера.

Стосовно вже до інтересів Британії формулював свої геополітичні ідеї великий британський вчений і політик X. Маккіндер (1861 - 1947). Примітний той факт, що його ідеї частково були реалізовані в британській зовнішній політиці. Як і всі геополітики його часу, він підкреслював визначальну роль для держав і народів того простору, на якому вони існували. Більше того, у міру історичного розвитку цей чинник стає дедалі вагомішим.. Оскільки, на думку X. Маккіндера, домінуючу роль у світовій політиці грають величезні простори Євразії, остільки оволодіння цим "осьовим регіоном" є необхідною умовою світового панування.Він звернув увагу на винятково вигідне становище Росії в центрі Євразійського континенту.. У світі в цілому вона займає центральну стратегічну позицію, порівнянну з позицією, займаної Німеччиною в Європі. X. Маккіндер писав, що Росія "може наносити і одночасно отримувати удари з усіх напрямків, за винятком півночі". І ніяка соціальна революція, на його думку, не здатна "змінити її ставлення до великих географічних кордонів її існування".. Подібний хід думок привів X. Маккиндера до створення першої глобальної геополітичної моделі світу. "Осьовий регіон" він назвав Хартлендом (серцевинною землею). У нього він включив географічний простір Росії, плюс Східна та Центральна Європа на заході, Тибет і Монголія на сході. За межами хартленда він описує "великий внутрішній півмісяць", Римленд (берегові землі), утворені Німеччиною, Австрією, Туреччиною, Індією і Китаєм."Зовнішній півмісяць", який утворює Світовий острів, представляли, на його думку, Великобританія, Південна Африка, Австралія, Сполучені Штати, Канада і Японія.. Що стосується Франції, то, як пише X. Маккіндер, її "штовхнути в обійми морських держав може передбачуваний союз Німеччини та Росії. Таким чином, їм остаточно була сформульована ідея геополітичного дуалізму: зіткнення влади суші - телурократія і морської могутності - талласократіі. Сьогодні ці терміни постійно використовуються тими вченими, які стоять на позиціях класичної геополітики. Хоча, як вважав X. Маккіндер, морська міць і відіграє величезну роль у світовому балансі сил, але розвиток сухопутних і повітряних комунікацій значною мірою знецінюють її ефективність, тому що для підтримки її на відповідному рівні потрібно все більшу кількість і все більш дорогих морських баз. Тому панування над світовим островом порівняно простіше домогтися великим континентальним державам. На основі цих міркувань він прийшов до підсумкового висновку, що той, хто править Східною Європою, панує над Хартлендом, той, хто править Хартлендом, панує над Світовим островом, той, хто править Світовим островом, панує над світом.