Особливості фізичного розвитку та зміни форм тіла в представників різних видів

Легка атлетика. На спортивні досягнення в легкій атлетиці насамперед впливають тотальні розміри тіла (ріст і вага).

Таннер, що проводив дослідження учасників багатьох олімпійських ігор, показав, наприклад, що серед бігунів найбільший ріст у бар’єристів, що спеціалізуються на дистанції 100 м — 184 см; що в бігунів, які спеціалізуються на «гладких» дистанціях, ріст тим менше, чим довша дистанція: у бігунів на 400 м — 180 см, на 800 м — 178,5, на 1500 м — 178 см, на 5000 м — 173 см, на 10 000 м — 172, у марафонців — 167 см.

В міру подовження дистанції бігу в спортсменів падає ваго-ростовий індекс (від 401 до 320 г/см), зменшується величина абсолютної поверхні тіла і збільшується значення відносної ваги тіла.

Стрибуни у висоту мають середній ріст 189 см, дискометальники — 189, а штовхальники ядра — 196 см. Такий ріст у штовхальників ядра порозумівається тим, що дальність польоту ядра (за інших рівних умов) тим більше, чим вище від землі знаходиться точка вильоту ядра, тобто чим вище спортсмен. Поряд з цим велике значення. Для високих досягнень у легкій атлетиці мають пропорції тіла. Так, у спринті особливу роль відіграє не довжина тіла, а відносна довжина ніг.

Біомеханічні дослідження свідчать про те, що метальники повинні мати високі показники м'язової сили і мати довгі важелі, що збільшують час додатка сили до снаряда. Дійсно, метальники володіють добре розвинутою мускулатурою, великою силою, мають довгі ноги і руки, широкі плечі і таз. Це пов'язано з тим, що дальність польоту диска, наприклад, залежить від величини кутової швидкості при вильоті снаряду, а остання — від довжини плеча, важеля, що посилає диск, тобто чим довше руки і ширше плечі в спортсмена, тим з більш високою початковою швидкістю посилається диск і тим більша відстань він переборює.

Таким чином, в одних легкоатлетів (у залежності від спеціалізації) вирішальним фактором результативності є тотальні розміри тіла, в інших — пропорції його окремих частин, у третіх — такі конституціональні особливості, як ступінь розвитку і специфіка розподілу м'язової і жирової тканин, відносна вага тіла й ін.

Плавання. Плавцям міжнародного класу властиві атлетична статура, велика і вище середньої довжина тіла, відносно невелика вага. Це забезпечує ефективне подолання опору води. У високорослих плавців зі збільшенням тотальних розмірів тіла гідродинамічний опір зростає в трохи меншому ступені, чим у низькорослих. Спринтери вірогідно вищі і важчі стаєрів.

Добре розвинута мускулатура поясу верхніх кінцівок і грудної клітки, вузький таз і стрункі, довгі ноги обумовлюють своєрідну краплевидную форму тіла, що зменшує опір води і сприяє подовженню «кроку» при плаванні.

Великий інтерес представляють дані про пропорції тіла плавців. При великій довжині тіла плавці мають укорочений тулуб, довгі ноги, широкі плечі, звужений стосовно них таз, сплощену грудну клітку і короткі руки. Лише спортсмени, що спеціалізуються в кролі (спринтери) і в плаванні на спині, відрізняються довгими руками. Найбільш широкі плечі відзначаються в спринтерів, що плавають кролем і дельфіном.

У плавців рівномірно розподілений підшкірний жировий шар значення. Головною морфологічною особливістю їх вважається знижена питома вага.

Великі жирові запаси і відповідно велика плавучість властиві спортсменам, що спеціалізуються на довгі дистанції. Стаєри займають більш горизонтальне положення при плаванні. Таким чином, плавучість досить інформативно характеризується питомою вагою тіла плавця.

При відборі дітей у секції плавання доцільно віддавати перевагу індивідам з великими тотальними розмірами тіла, широкими долонями, великими стопами, гнучким тулубом, стрункими ногами.

Важка атлетика. Вага тіла важкоатлетів у межах кожної вагової категорії обмежується правилами змагань. Тому довжина тіла стає найбільше інформативним показником із трьох основних тотальних розмірів (довжина тіла, вага, окружність грудної клітки). Наприклад, середня величина довжини тіла у видатних важкоатлетів — учасників Олімпійських ігор у Мехіко складала: у вагової категорії до 60 кг—162 см, до 67 кг_ 164 см, до 75 кг— 167, до 82 кг— 172, до 90 кг— 175, понад 90 кг — 182 см.

Більшість авторів характеризують важкоатлетів як широкоплечих, з великим обхватом грудної клітки, короткоруких і коротконогих. Нерідко в них визначаються порушення постави: неправильне положення голови і надмірний лордоз у поперековому відділі хребетного стовпа.

В міру збільшення довжини тіла у важкоатлетів збільшується відносна довжина тулуба і знижується відносна довжина кінцівок. Аналіз абсолютних значень компонентів ваги тіла виявляє значну різницю в представників різних вагових категорій. Однак чим нижче кваліфікація спортсменів, тим вище величини підшкірного жирового шару. Головними особливостями будівлі тіла в них є відносна низькорослість, ширококостність і значний розвиток м'язів.

Боротьба. Накопичені дані свідчать про те, що великий ріст тіла позитивно впливає на досягнення борців'. Високорослі атлети мають значні потенційні можливості., Це, напевно, можна пояснити тим, що споживання кисню пропорційно поверхні тіла. Особливі переваги можуть мати високорослі атлети важкої вагової категорії, вага тіла яких, як відомо, не обмежена. Атлети-гіганти відрізняються своєрідністю технічного арсеналу завдяки довгим важелям, значній м'язовій силі і масі тіла. Але й в інших вагових категоріях середня довжина тіла у видатних борців звичайно більше.

Для борців характерні великі поперечні розміри, значні величини обхватів грудної клітки, шиї, плеча, стегна, гомілки і відносна коротконогість.

Борці здебільшого мають широкі плечі і різну /у залежності від вагової категорії) довжину ніг. Представники найлегшої ваги відрізняються від неспортсменів більш короткими ногами, борці найлегшої і напівлегкої ваги мають ноги середньої довжини, представники інших вагових категорій — довгоногі. У всіх борців, крім великоваговиків, вузький таз. У порівнянні з неспортсменами в них короткі руки, що можна пояснити законами механіки: відносна сила назад пропорційна довжині плеча важеля, тобто чим довші руки, тим велику силу потрібно прикласти, що практично невигідно. Тому в боротьбі відбувається добір короткоруких.

Баскетбол. Приведені дані демонструють велику практичну важливість дослідження фізичного розвитку спортсменів. Ці дані здобувають особливу вагомість у тих випадках, коли вони погоджуються з особливостями функціонального стану організму спортсмена, його працездатністю і підготовленістю.

Ведучої особливістю баскетболістів є високорослість при великій масі тіла, що зв'язано з розвитком як м'язового її компонента, так і LBM у цілому. Очевидно, що зміни внутрішніх органів і їхній функціональний стан у баскетболістів визначаються двома факторами — розмірами тіла і фізичною підготовленістю. Роль останнього фактора може бути значною мірою нівельована, якщо аналізові піддаються спортсмени однакової кваліфікації, що тренуються по подібній програмі

Приведені в цьому розділі дані показують, що при доборі для занять різними видами спорту, при спостереженні за динамікою адаптації організму спортсменів у процесі тривалого тренування необхідно враховувати дані фізичного розвитку.