Спартанська форма виховання

ПОВІДОМЛЕННЯ

Виконала: Сафронова Анна

Превірив:

Старший викладач

Горбенко Кирило Володимирович

МИКОЛАЇВ 2015

Повноправні спартанці вважалися рівними між собою, їхній образ життя від народження до смерті жорстко регламентувався. Немовля після народження оглядала спеціальна комісія. Якщо воно мало явні фізичні вади, було інвалідом, то підлягало негай-ному умертвлінню.
Із 7 років хлопчики виховувалися в гімназіях, під наглядом наставників-педагогів. Вони утримувалися в суворих умовах, аби з них виросли витривалі воїни, які вміють беззастережно підкорятися. Діти спали на невкритому сухому очеретнику, ходили босі, купалися в холодних струмках. Вночі юнаки влаштовували засідки на дорогах і полювали. Так їх привчали до войов-ничості й жорстокості. Дівчата ж регулярно займалися гімнастичними вправами, щоб стати здоровими матерями.
Навчанню грамоті та іншим наукам не надавалося великого значення. Разом з дітьми спартанців в агелах* виховувалися вихідці з нижчих верств суспільства, зокрема мофаки — діти від змішаних шлюбів (між спартанцем та ілоткою*). Головна мета навчання і виховання — підготовка майбутнього воїна. Досягнувши 14-літ-нього віку, підлітки піддавалися випробуванням — жорстокому побиттю перед алтарем Артеміди.
Спільне виховання хлопчиків з дівчатками мало своїм результатом ранні шлюби. Наречений, дотримуючись давніх звичаїв, крав наречену. Втім, це робилося за взаємною згодою своїх та її батьків. Заховавши наречену в своїх знайомих, майбутній чоловік таємно відвідував її, пострижену і вдягнену в чоловічий одяг. Коли він знімав з неї пояс — символ цнотливості, наречена ставала фактично його дружиною, але вступала в будинок чоловіка після ве-сілля. Наречені приносили жертви Зевсу та його дружині. При укладенні шлюбу, окрім волі батьків, враховувалась і думка посадових осіб.
З 20 до 60-ти років спартанець вважався військовозобов'язаним і повинен був систематично, майже щоденно вдосконалювати свої атлетичні та бойові навички. До 30 років він не мав політичних прав, йому належало в усьому дотримуватися порад свого опікуна, наставника.
Спартанці носили однаковий одяг, користувалися однаковим домашнім начинням, дотримували стандартну, загальноприйняту форму бороди та вус. До 30 років спартанець повинен був одружитися, інакше він щорічно під час релігійного свята підлягав побиттю з боку жінок. Тим, хто мав трьох, чотирьох синів, виявлялась особлива повага, їм надавалися різні пільги.
Соціальний статус жінок у Спарті був порівняно високим. Вони не знали багатьох турбот по господарству, ілоти доставляли їм продукти, дітей виховувала держава. Чоловіки часто гинули у війнах. Дружини і вдови із знатних сімей мали значне матеріальне забезпечення

Єдність спартанців забезпечувалась спільними трапезами, під час яких прості громадяни і царі їли за спільним столом і займалися груповими атлетичними вправами. Кожний вносив щомісячно натуральний внесок в общину. Той, хто не міг цього зробити, вважався «таким, що опустився», і позбавлявся політичних прав. Будь-яка розкіш засуджувалася. Свій дім спартанець міг будувати лише за допомогою сокири, пилки і молотка.
За словами давньогрецького мислителя Арістотеля, виховання спартанців мало переважно на меті підготувати членів військової спільноти. За твердженням Плутарха, новонароджених спартанців оглядали старійшини. Доля нездорових немовлят невідома. Плутарх говорить, начебто їх страчували. У всякому випадку, такі діти росли поза системою військового виховання. До семи років спартанці виховувались в сім’ї під наглядом няньок, які славились своїм умінням на всю Елладу. Потім наставав час, коли поліс брав на себе виховання та навчання підростаючих спартанців. Таке виховання було досить довгим у часі і ділилось на три етапи: з 7 до 15 років, з 15 до 20 років, з 20 до 30 років.
На першому етапі діти потрапляли до вихователя пайдонома*. Вони разом жили, навчались, набували мінімальних навиків читання та письма, без яких, за словами Плутарха, ніяк не можна було обійтися. Зате фізична підготовка, загартування були дуже насиченими. Вихованці завжди ходили босоніж, спали на тонкому солом’яному настилі.
В 12-річному віці виховання ставало ще більш жорстокішим. У всі пори року верхнім одягом підлітків був легкий плащ. Їх привчали до короткослів’я. Довільний натяк на красномовство переслідувався. Застосовні були і покарання, але вони носили, скоріше, символічний характер.Наприклад, того, хто провинився, кусали за великий палець.
Хлопчиків 14-річного віку посвячували у ейрени — члени общини, які мали деякі громадянські права. Під час ініціації підлітка жорстоко випробовували. Ейрени були помічниками пайдономів в фізичній та військовій муштрі інших підлітків. Протягом року ейрени проходили випробування в військових загонах спартанців. На другому етапі випробування до мінімального навчання грамоті добавляли музику та співи, які викладалися більш поглиблено.
Прийоми виховання ставали ще більш жорстокішими. Підлітки та юнаки повинні були, наприклад, самі добувати їжу. Того, хто вловився на крадіжці, дуже били, але не за те, що вкрав, а за те, що зловився.
В 20 років ейрен отримував військове спорядження і потім ще протягом десяти років поступово набував статусу повноправного члена військової громади. Весь цей час не припинялась військова підготовка. До заборони не відносили, наприклад, ніяк і ні в чому не обмежене статеве життя. Але різко засуджувалось і переслідувалось пияцтво. Легендарний законодавець Лікург, щоб зберегти спартанців від пияцтва, проводив своєрідні “уроки трезвості”, коли рабів заставляли напиватися, щоб спартанці могли на свої очі переконатися, наскільки відворотній п’яниця.
Виховання дівчаток та дівчат-спартанок мало відрізнялося від чоловічого. Воно складалося переважно із фізичних та військових вправ з диском, списом, дротиком, мечем. В такому ж малому об’ємі давалась загальноосвітня підготовка. Таким же вільним, як і в юнаків, була сексуальна поведінка.
На дереві людської цивілізації спартанські культура і виховання були малоплодовитою гілкою. Не випадково Спарта не дала ні одного наскільки-небудь великого і яскравого мислителя або художника. А взагалі, не весь педагогічний досвід Спарти забувся. Традиції фізичного виховання, загартування підростаючого покоління стали наслідуватися і в інші епохи.
Життя громадян Спарти від народження і аж до смерті повністю контролювала держава, тож і виховання у Спарті знаходилося цілком у компетенції держави. За Плутархом, автором системи спартанського виховання, був цар Лікург, якого відносять до найвидатніших грецьких законодавців античної доби.
Плутарх стверджує, що доля новонароджених у Спарті залежала від їхньої життєздатності: їх оглядали старійшини, і життя зберігали тільки здоровим дітям; тих же, хто народжувався хворим та кволим, відносили на гору Тайгетос та скидали у прірву. Не всі сучасні історики погоджуються з цими даними. Очевидно одне: такі діти були виключені з загальної системи виховання.
У семирічному віці хлопчиків забирали з сім`ї та селили укритих напіввійськових закладах на зразок казарм - агелах. Основна увага при вихованні приділялася фізичній та ідеологічній підготовці молоді. Наук у Спарті навчали лише поверхнево, рівно настільки, скільки вимагала життєва необхідність: дітей вчили читати й писати. Приділяли увагу навчанню музики, оскільки вважалося, що музика призначена збадьорювати дух і розум людини, допомагати їй діяти. У віці дванадцяти років підліток-спартанець отримував наставника, який опікувався підлітком. Харчування молодих спартанців було надзвичайно обмеженим. Дозволялося, та навіть заохочувалося, намагання прогодуватися самостійно будь-якими шляхами, в тому числі й крадіжками їжі. Якщо підліток попадався, його жорстоко карали, однак не за те що крав, а за те, що не був достатньо обережним і дозволив себе впіймати.
Раз на рік оголошувався період, коли ілоти були поза законом — підлітки-спартанці могли вбивати рабів. Молоді спартанці організовували загони, і ночами чинили рейди по селам ілотів. Так розвивались організаційні здібності і навики діяти вночі. Найважливішими якостями спартанці вважали активність та мужність, беззастережне виконання військових наказів. Вчителі ставили за мету прищепити дітям ідеали служіння батьківщині та власному народові. За словами Плутарха, Лікург привчав співвітчизників до того, щоб вони не хотіли і не вміли жити окремо, а знаходилися у нерозривному зв’язку із суспільством і повністю належали батьківщині, майже зовсім забуваючи про себе. Ідеали військової гідності та патріотизм були проголошені найвищими моральними цінностями. Таким чином, з юного спартанця виховували мужнього та витривалого воїна, відданого своїй державі, сильного духом і позбавленого вад – страху, пасивності, нестриманості у поведінці, непомірності у бажаннях та схильностях. Вихователі були винахідливими у досягненні цієї мети. Серед інших людських вад, у Спарті суворо засуджувалося пияцтво, і вже за Лікурга було введено своєрідні «уроки тверезості», коли вихованцям показували п’яних рабів, аби викликати у них огиду і вберегти від цієї неприпустимої схильності.