Папірус Еберса. Папірус був придбаний 1862 року в містечку Луксор американським бізнесменом і авантюристом Едвіном Смітом

Папірус був придбаний 1862 року в містечку Луксор американським бізнесменом і авантюристом Едвіном Смітом. Зазвичай він торгував артефактами Стародавнього Єгипту, які купував у місцевих розкрадачів чи здобував в археологічних розкопках. Частку знахідок залишав собі. Серед залишених оригіналів був і папірус, який нині датують 16 ст. до н. е.. Рукопис не є оригіналом, а був копією староданіх медичних текстів і знань, накопичених за попередні століття. Едвін Сміт не був знавцем мов, а коштовний для науки рукопис, який придбав - не оприлюднив. Після смерті власника рукопис перейшов до його дочки, яка передала коштовний артефакт Нью-Йоркському історичному товариству. Керівництво товариства передало рукопис Джеймсу Брестеду з завданням перекласти тексти. Тексти були перекладені і вперше оприлюднені 1930 року. 1938 року рукопис передали в Бруклінський музей, а через десять років (в 1948-му) - в Нью-Йоркську медичну академію, де його зберігають донині.Папірус декілька разів експонував Музей мистецтва Метрополітен.

Єгиптянам належить один з найдавніших з дійшли до нас текстів про будову людського тіла і хірургічному лікуванні (проведенні операцій), перше дійшла до нас опис мозку. Ці відомості містяться в папірусі Сміта (XVI ст. До н.е.). На стрічці довжиною 4,68 м відображена анатомія і хірургія древніх єгиптян, описані 48 випадків травматичних пошкоджень черепа, мозку, шийних хребців, грудної клітки і хребта та методи їх лікування. Лікування деяких хвороб було явно безнадійно, відомості про них мали для лікарів тільки теоретичне значення. Серед такого роду відомостей - найдавніший опис паралічу верхніх і нижніх кінцівок з втратою мови і слуху в результаті травматичного пошкодження мозку. Багато місця займає опис ран і травм, отриманих у боях, вивихів та переломів. На закривавлену свіжу рану накладали шматок сирого м'яса, потім краї її зшивали за допомогою голок та ниток. Гнійні рани присипали хлібною або деревною цвіллю.

Історичні паралелі: Використання цвілі для загоєння гнійних ран на перший погляд здається парадоксальним, проте єгипетським лікарям було відомо про її цілющий дії. Емпіричні знання стародавніх медиків отримали наукове підтвердження через тисячі років. У 20-х рр.. XX в. англійський бактеріолог Олександр Флемінг виділив з цвілі пеніцилін - антибіотик широкого протимікробної дії. У 1929 р. він опублікував дані про це відкриття, яке не привернуло уваги наукової громадськості, як і його розповідь про пеніцилін в 1936 р. на Міжнародному конгресі мікробіологів. Тільки в 1940 р. застосування пеніциліну увійшло в лікувальну практику, а в 1945 р. Флемінг за свої роботи був удостоєний Нобелівської премії.

Вивчення медичних текстів Стародавнього Єгипту часто дає підставу для цікавих зіставлень і різноманітних історичних паралелей. Наведемо ще один приклад, також пов'язаний з роботами сучасників і колег А.Флеминга. Ось рецепт «ліків від сліпоти» з папірусу Еберса: «візьми рідина з очей свині, одну частку сурми, одну частку окису свинцю, одну частку дикого меду, змішай все і приготуй порошок, який всипають у вухо хворого, після чого він одужає негайно». В якості основного лікарського засобу тут запропонована «рідина з очей свині».

Описи різних ушкоджень голови, шиї, грудей, хребта викладені у формі «Наставлянь», що містять рекомендації з лікування цих травм: «Повчання щодо вивиху щелепи», «Повчання щодо перелому руки». Для лікування переломів використовувалися шини з очерету та жорсткі пов'язки, які кріпилися за допомогою бинтів. Ці пов'язки отримували, опускаючи полотно в алебастр або спеціальні дубильні смоли. Крім того, присутні поради з діагностики та лікування виразок. Їх лікували прикладанням різних рослинних засобів, жирів і мінералів. Лікарю рекомендувалося спостерігати за ходом загоєння і змінювати лікування, якщо знадобиться. Рани і травми поділяються на виліковні, сумнівні і безнадійні. Залежно від того, чи був випадок сумнівним або безнадійним, лікаря рекомендувалося прийняти одне з рішень: «я буду його лікувати», «я буду боротися», «я не буду його торкатися». Ось приклад таких міркувань: «якщо ти користуєшся хворого, у якого рана на скроні, і ця рана зяє, то тоді ти повинен дослідити його рану, якщо ти знайдеш його скроневу кістку неушкодженою, то ти повинен сказати: ця рана на скроні, і це страждання я буду лікувати».

У папірусі Сміта зустрічаються такі рекомендації для хірургів, які звучать дуже сучасно. «Коли перед тобою людина з пошкодженою ключицею і ти побачиш, що вона коротша і стоїть не так, як інша... скажи собі: ось хвороба, яку я стану лікувати. І тоді ти повинен укласти його на спину, покласти щось між лопатками і розправити йому плечі, щоб зламані кістки стали на своє місце. І ти повинен зробити з тканини два джгута і зв'язати ними руки ззаду».