Антисептика та асептика

Антисептика -комплекс заходів, які спрямовані на знищення мікробів у рані, патологічному вогнищі або в організмі в цілому.

Проблема профілактики і лікування гнійних запальних процесів у сучасних умовах надзвичайно актуальна. Основними збудниками гнійних захворювань є стафілокок, кишкова паличка, протей, стрептокок, синьогкійна паличка, анаеробні бактерії та ін. У зв'язку зі змінами не лише видового складу, але й властивостей збудників, які визначаються високою вірулентністю і високою стійкістю до антимікробних засобів, нині асептику та антисептику слід розглядати у більш широкому значенні. При цьому необхідно передбачати не тільки засоби і методи запобігання інфікуванню ран і боротьби з мікробами, які потрапили в рану, але й методи запобігання гнійним ускладненням, що зумовлені хірургічним втручанням і впливом епідемічного середовища, в якому перебуває хворий.

№18. Лікарські речовини можна розділити на дві групи по шляху їх потрапляння в організм людини:

- ентеральні, що вводяться через шлунково-кишковий тракт (рот, пряма кишка);

- парентеральні, що потрапляють в організм в обхід шлунково-кишкового тракту, тобто через слизові і серозні оболонки, шкіру, легені та ін

Найбільш простим і зручним для хворого способом застосування ліків є ентеральний. Хворий може застосовувати його без допомоги лікаря або інших медичних працівників. Однак даний шлях рідко використовується при невідкладної терапії: прийняте всередину ліки діють не відразу, а через 15-40 хв, так як всмоктування в кишечнику відбувається поступово. У просвіті кишечника на ліки впливають травні соки, які в певній мірі інактивують його. Всмоктатися в шлунково-кишковому тракті лікарські речовини піддаються деякого знешкодженню в печінці і лише після цього надходять у загальний кровотік.

Якщо введення лікарських препаратів через рот неможливо через несвідомого стану хворого, порушення акту ковтання, блювоти і т.д., можна використовувати ректальний (через пряму кишку) шлях їх введення в клізмах і свічках. З прямої кишки ліки всмоктуються швидше (за 7-10 хв), що не піддаються дії травних ферментів і надходять у загальний кровообіг, здебільшого минаючи печінку, тому сила їх дії трохи вище, ніж при прийомі через рот.

Деякі лікарські препарати при застосуванні кладуть під язик або за щоку, хороше кровопостачання слизової оболонки рота забезпечує досить швидке і повне їх всмоктування. До таких препаратів відносять нітрогліцерин, статеві гормони та інші засоби, погано всмоктуються або деактивує в шлунково-кишковому тракті.

Серед парентеральних шляхів введення ліків можна виділити наступні:

- накожний, яким зазвичай застосовують лікарські речовини для отримання місцевого, рефлекторного або резорбтивної дії (мазі, пасти, лініменти та т.д.);

- внутрішньошкірний - спосіб, яким користуються при постановці діагностичних реакцій;

- підшкірний, при якому всмоктування лікарських речовин з підшкірної клітковини відбувається швидко і через кілька хвилин настає дія;

- внутрішньом'язово шлях введення, який забезпечує точність дозування і швидкість надходження лікарських речовин у кров, що важливо при наданні невідкладної допомоги. Для ін'єкцій використовуються тільки стерильні розчини;

- внутрішньовенний, при якому лікарські речовини надходять безпосередньо в потік крові і дія їх проявляється майже миттєво. Лікарські речовини в вену слід вводити повільно, спостерігаючи весь час за станом хворого, так як при даному способі введення одномоментно створюється висока концентрація препарату в крові, що може призвести до надмірно сильному ефекту;

- внутрішньоартеріальний;

- внутрішньосерцевий;

- субарахноїдальний (через павутинні оболонки головного та спинного мозку);

- введення ліків через серозні і слизові оболонки (в порожнині очеревини, плеври, сечового міхура);

інгаляції, при яких лікарські речовини застосовуються у вигляді пари або газів, що потрапляють в організм шляхом вдихання. При такому способі лікарські речовини дуже швидко надходять у кров у малоизмененном вигляді і швидко виділяються з організму. (Див. Л. 16)