Злочини проти встановленого порядку несення військової служби. Поняття військового злочину.Дезертирство (ст..408 ККУ)

Військовими злочинами, відповідно до ч. 1 ст. 401 КК, визнаються передбачені кримінальним законом України злочини проти встановленого законодавством порядку несення або проходження військової служби, вчинені військовослужбовцями, а також військовозобов'язаними під час проходження ними навчальних (чи перевірних) або спеціальних зборів. Усі злочини проти військової служби через їх специфіку об'єднано в розділі XIX "Злочини проти встановленого порядку несення військової служби (військові злочини)" Особливої частини КК.

Ця специфіка дістає свій прояв у спеціальних ознаках військових злочинів: 1) об'єкт посягання - військовий правопорядок (встановлений законодавством порядок несення або проходження військової служби); 2) суб'єкт - військовослужбовець або військовозобов'язаний під час проходження навчальних (перевірних) або спеціальних зборів, інші особи, якщо про це прямо вказано в законі; 3) військова протиправність - визнання діяння військовим злочином тільки в тому випадку, якщо воно прямо передбачено розділом XIX Особливої частини КК. Отже, відсутність хоча б однієї із вказаних спеціальних ознак означає відсутність військового складу злочину.

Будучи різновидом загального поняття злочину, військовий злочин має усі його ознаки: суспільну небезпеку, кримінальну протиправність, винність та караність. Однак, ці ознаки мають відповідну особливість, обумовлену характером військової служби.

Суспільна небезпека військового злочину має свій вираз у спричиненні або створенні небезпеки спричинення шкоди військовому правопорядку, від якого безпосередньо залежить військова безпека держави, тобто стан захищеності країни від озброєної агресії (правовідносини найвищого порядку).

Військова (спеціальна) протиправність дістала свого юридичного значення: а) у розташуванні норми, як вказувалося, саме в спеціальному розділі XIX Особливої частини КК; б) у місці розташування норми в межах розділу XIX Особливої частини КК, залежно від безпосереднього об'єкта (дивись групи військових злочинів, наведених далі); в) у визначенні сфери суспільного життя, в якій вчинюються військові злочини, та спеціальної категорії осіб, котрі входять у цю сферу.

Винність є однією з основних ознак злочину. Специфіку військового злочину створює лише зміст вини: він відображає військову природу злочину, що вчиняється. Винна особа відповідним чином (залежно від форми вини) ставиться не просто до суспільно небезпечного діяння та його наслідків, а до діяння, що порушує саме військовий правопорядок, та до наслідків, що мають свій вираз у завданні шкоди боєготовності або боєздатності військового підрозділу, військовій безпеці держави.

Караність військових злочинів характеризується особливостями положень розділу X ("Покарання та його види") Загальної частини КК.

Здебільшого види покарань, визначені ст. 51 КК, застосовують до військовослужбовців на загальних підставах. Але в цьому випадку слід пам'ятати, що відповідно до ст. 56 КК громадські роботи призначаються військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової служби) лише в разі вчинення ними інших, невійськових злочинів, а також за сукупністю злочинів. Довічне позбавлення волі за вчинення військових злочинів, також безпосередньо не призначається, але на підставі частин 1 та 4 ст. 64, ч. 2 ст. 70, ч. 2 ст. 71 КК воно може бути застосовано за сукупністю злочинів і лише за тими статтями Особливої частини КК, санкції яких прямо його передбачають. Службові обмеження для військовослужбовців та обмеження волі не застосовуються до військовослужбовців строкової служби. Тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців застосовуються виключно щодо військовослужбовців строкової служби. Єдиний із видів покарань, відповідно до ч. 2 ст. 57 КК, що не може бути застосований до військовослужбовців,- виправні роботи. При цьому деякі види покарань можливо застосовувати лише до військовослужбовців (наприклад, тримання в дисциплінарному батальйоні, службові обмеження для військовослужбовців).

Основними покараннями для військовослужбовців є: громадські роботи; службові обмеження для військовослужбовців; арешт; обмеження волі; тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців; позбавлення волі на певний строк; довічне позбавлення волі. Додатковими покараннями є: позбавлення військового звання та конфіскація майна. Штраф та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю можуть застосовуватися як основні, так і як додаткові покарання.

Родовим об'єктом військових злочинів, як вказувалося, є встановлений законодавством військовий правопорядок (порядок несення або проходження військової служби). Під цим поняттям розуміють суспільні відносини, що є результатом виконання приписів, закріплених у законах, військових статутах, положеннях про проходження служби різними категоріями військовослужбовців та інших актах законодавства щодо несення або проходження військової служби.

Безпосереднім об'єктом конкретного військового злочину є відносини військової служби, котрі є складовими родового об'єкта, тобто військового правопорядку (порядку несення або проходження військової служби), проти яких спрямоване злочинне діяння.

Суб'єктами військових злочинів можуть бути військовослужбовці Збройних Сил України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України та інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, Державної спеціальної служби транспорту та інші особи, визначені законом, а також військовозобов'язані під час проходження ними відповідних зборів.

Відповідальність за військові злочини настає, як правило, з 18 років, тобто з віку призову на строкову військову службу. Але згідно зі ст. 20 зазначеного закону на військову службу за контрактом приймаються і особи віком від 17 до 21 року, а також особи, яким 17 років виповнюється в рік початку військової служби у разі зарахування їх курсантами до військових навчальних закладів або вищих навчальних закладів, які мають військові навчальні підрозділи. Вони також є суб'єктами військових злочинів, а недосягнення ними 18 років може визнаватися обставиною, що пом'якшує покарання.

Не є суб'єктами військових злочинів співробітники органів внутрішніх справ, робітники та службовці військових частин і установ, учні військових ліцеїв, особи, які незаконно призвані на військову службу або на ній перебувають тощо.

Визначення моменту початку або кінця перебування на військовій службі має значення для встановлення ознак суб'єкта військового злочину. Відповідно до ст. 24 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" початком проходження військової служби вважається: 1) день відправлення у військову частину з районного (міського) військового комісаріату - для громадян, призваних на строкову військову службу; 2) день зарахування до списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) - для громадян, прийнятих на військову службу за контрактом; 3) день призначення на посаду курсанта вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу вищого навчального закладу - для громадян, які не проходили військову службу, та військовозобов'язаних.

Закінченням проходження служби є виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Для військовозобов'язаних, призваних на навчальні (чи перевірні) або спеціальні збори, початком і закінченням їх проходження є, відповідно, перший день фактичного перебування на цих зборах і останній день цих зборів.

Суб'єктами ряду військових злочинів можуть бути військовополонені ворожої армії, а також військовослужбовці України під час перебування в полоні у ворога.

Із суб'єктом військових злочинів тісно пов'язані питання співучасті. Відповідно до ч. 8 ст. 401 КК співучасть у військових злочинах осіб, не визначених у цій статті, тягне відповідальність за відповідними статтями розділу XIX Особливої частини КК. Це означає, що дії суб'єкта військових злочинів кваліфікуються за статтею, що передбачена розділом XIX Особливої частини КК, а дії інших осіб кваліфікуються за цією ж статтею і відповідною частиною ст. 27 КК залежно від того, до якого виду співучасників (організаторів, підбурювачів або пособників) вони відносяться.

Особи, які не є військовослужбовцями, не можуть бути виконавцями або співвиконавцями військових злочинів, але можуть бути організаторами, підбурювачами і пособниками. Якщо цивільна особа разом з військовослужбовцем чи військовозобов'язаним, який проходить збори, безпосередньо бере участь у вчиненні військового злочину, то така особа може бути тільки пособником.

Щодо суб'єктивної сторони, то більшість військових злочинів характеризується умисною виною (наприклад, статті 402, 404, 406, 410 КК), проте деякі з них вчиняються необережно (статті 403, 412, 417, 421 КК та ін.), а окремі - як умисно, так і необережно (зокрема, статті 418,419, 420 КК тощо).

Дезертирство - триваючий злочин, оскільки вчиняється (триває) протягом усього часу протиправного знаходження поза службою, але вважається закінченим, як склад злочину, з моменту самовільного залишення військової частини чи місця служби, або нез'явлення на службу1214.

Суб'єктом злочину є військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом або за контрактом.

Суб'єктивна сторона дезертирства характеризується прямим умислом та обов'язковою спеціальною метою - зовсім ухилитися від подальшої військової служби. За цією ознакою дезертирство відрізняється від самовільного залишення частини або нез'явлення на службу, що передбачені ст. 407 КК.

Кваліфікуючі ознаки дезертирства - це вчинення його зі зброєю або за попередньою змовою групою осіб (ч. 2 ст. 408 КК), в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці (ч. 3 ст. 408 КК).

Дезертирство зі зброєю, котра правомірно знаходилася у військовослужбовця (видана для виконання службових обов'язків тощо), повністю охоплюється ч. 2 ст. 408 КК і додаткової кваліфікації за іншими статтями КК не потребує.